6 – Тітонька Дезмонд

– То, ви кажете, що... У Люсі не було ніяких заздрісників чи людей які бажали їй зла?.. – уточнив у сумної жінки мій Ден. Та сиділа навпроти нас та витирала свої сльози хустинкою. Виглядала вона як звичайна жінка. Домашня сукня у візерунок, домашні капці та чорне волосся, яке вона прибрала у хвіст. 
– Саме так, Пане Версель. Саме так. – і знов почала плакати.
– Я не дуже знайом з Люсі, а кілька разів спілкувався з нею... Вона зустрічалася з кимось? – питає сидячий поряд Пан Слідчий. Я лише слухаю та роздивляюся кімнату. Наче привид, адже Ден попередив мене, що накаже (поцілунками), якщо втручуся у розмову.
– Ні, Пане Версель. Їй завжди... Подобалися лише ви. Вона є у вашому фан-клубі. Ви не знали? – жінка витерла сльози та зітхнула.
– У мене є фан-клуб? – якось дивно спитав та взагалі відреагував на її слова Ден, а потім подивився на мене.
– Я не знаю нічого про якийсь фан-клуб. – я знизала плечима. 
– Добре, – гучно видихнув Ден, а я тим часом роздивлялася кімнату дівчини, де ми й були. Звичайна кімната. Рожеві шпалери, ліжко з милими подушками, стіл зі стільцем та тумбою, на якій лежав костюм. Схожий на той, який я бачила вчора на якійсь дівчині. Так, а це вже цікаво... – Розберемося з цим. Що ж... Тоді ми підемо. Роуз. – звернувся до мене Ден, але я зупинила його.
– Пані Дезмонд, можна поставити вам ще одне запитання? Навіть, два. – втручалася у їх розмову я.
– Роуз, пішли. Тут немає більше за що зачепитися. – я поклала руку на груди Дену.
– Ні. Почекай трохи. – і звернулася до Пані Дезмонд. – Пані Дезмонд, Люсі була вчорашній вечірці, чи не так? – жінка кивнула. Так я й думала. – Можна подивитися на її костюм? 
– Звісно... – кивнула вона і я підійшла до костюма, почавши його роздивлятися, але ініціативу перехопив Ден, узявши його у руки. Але як тільки той опинився у його руках, з нього випав ґудзик. Блакитний, з крапельками блискіток всередині. Він був розміру з мій палець, тобто дуже маленький. І цей ґудзик, явно не належав до цього костюму. Костюму Фокусниці з 
– Бінго. Ми знайшли зачіпку. – зраділа я і Ден посміхнувся мені:
– О-ля-ля... Роуз, та ти в мене справжній Детектив.  – чоловік поклав обережно костюм на його місце.
– Дякую, але мені здається, що ти знав що вона була там. Але мені не сказав.
– Знав, звісно. – кивнув мені. От... Кіт! І навіть не захотів поділитися такою важливою інформацією зі мною! Кіт, ну що сказати!
– Добре, тепер уже точно дякуємо за інформацію Пані Дезмонд. Ми зв'яжемося коли знайдемо вбивцю або отримаємо важливу інформацію. – кивнув Деніел Пані Дезмонд, я підтримала його слова та ми на цьому закінчили, перейшовши до фази два: обмірковування.