переклад книги, що вже не видається

Алан Нурс
ВПІЙМАТИ ТИГРА ЗА ХВОСТА
ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ

В торговому центрі було повно людей. Дивно, як у такому великому натовпі бажаючих урвати щось на розпродажу, вони помітили саме її. На дальньому кінці прилавку продавчиня займалася своїми справами, а на ближньому ця пані  — своїми: вона діловито перекладала товари з полиць собі у маленьку чорну сумочку.

Чим довше Кірні за нею спостерігав, тим більше бентежився. Нарешті він вирішив покликати завідувача іншого відділу.

— Подивися он на ту жінку, — сказав Кірні. — Вона перебирає господарчі товари так, наче вона власниця магазину.

— Клептоманка? То чого ми чекаємо? — запитав інший продавець. — Зараз ми з нею поговоримо…

Кірні почухав голову.

— Зачекай хвильку. Дивись, щось тут не те…

Вони почали спостерігати. Вона продовжувала перебирати кухонне приладдя. Ось вона взяла три маленькі формочки для печива і вкинула їх у сумочку.

Туди ж закинула дві великі форми для тортів, товкач для картоплі, одну маленьку хлібницю, дві невеличкі каструлі, велику алюмінієву сковорідку…

Завідувач не повірив власним очам.

— Вона нагребла стільки, що може відкрити власний магазин. Вона гребе та пхає все це у маленьку сумочку. Кірні, це неможливо! Гребе та пхає!

— Отож, — сказав Кірні. — Ходімо.

Вони підійшли з боків, Кірні легенько взяв її під лікоть.

— Нам необхідно поговорити, мадам. Без зайвого шуму. Прошу пройти з нами.

Жінка збентежено подивилася на них. — Навіщо?

— Ми спостерігали, як ви цілих п'ятнадцять хвилин наповнювали товарами цю сумочку.

— Цю сумочку? — спантеличено перепитала жінка.

Кірні взяв у неї з рук сумочку, розстебнув, зазирнув усередину… Потрусив… І розгублено простягнув колезі.

— Джеррі, поглянь на це.

Джеррі поглянув. Коли він спробував щось промовити, йому забракло слів. Сумочка була порожня.

***

Френк Коллінз припаркував авто під вікнами Інституту фізики. Надав відбиток пальця, щоб пройти у лабораторію. Еванс зустрів його у коридорі.

— О, ти приїхав. Я радий, — похмуро привітав його Евансон.

— Слухай, Джоне, що за історія з жіночою сумочкою? Це ти так придумав пожартувати?

— З цією штукенцією — не до жартів, — відповів Евансон. — Сам зараз побачиш.

Він провів Коллінза до одного з великих відділень лабораторії. Той обережно роззирався на блискучі панелі керування, величезні генератори,  підсилювачі, реле з безліччю лампочок, трубочок, дротів…

— Не розумію, навіщо я тобі знадобився. Я ж інженер-механік.

Евансон провів його до маленького кабінету за лабораторією.

— Так. А ще ти досвідчений спец із позаштатних ситуацій. Знайомся, Френку, наша дослідницька група.

Дослідницька група складалася з халатів, окулярів і згорблених спин. Коллінз кивнув їм і подивився на стіл. Там лежала чорна жіноча сумочка.

— Сумка як сумка, — сказав він, беручи її до рук. — Легенька. Що в ній такого?

— Це ти нам скажи, — відповів Евансон.

Коллінз розкрив її. Всередині було надивовижу темно, а біля самого верху, по краю отвору, було тьмяне металеве кільце. Він перевернув її догори дном і потрусив. Нічого не випало.

— Тільки не засовуй туди руку, — застеріг Евансон. — Це небезпечно. Один чоловʼяга спробував і втратив наручного годинника.

Коллінз підвів погляд. Оце вже цікаво.

— Звідки вона у вас?

— З ТЦ Тейлор-Гайден. Кілька днів тому двоє продавців помітили там крадійку. Вона набрала кухонного начиння і напхала повну сумочку. Вони спіймали її, але коли спробували дістати товари з сумочки, нічого не знайшли. Один із них втратив наручний годинник, коли нишпорив усередині.

— Угу. А до вас вона як потрапила?

Евансон знизав плечима.

— Звісно, вони передали жінку до відповідної служби. Вона заперечувала, що взагалі бачила ту сумочку. А коли експерти самі перевірили сумочку, то негайно викликали нас. Зараз я покажу тобі чому.

Евансон взяв метрову лінійку і почав проштовхувати її в сумочку. Лінійка увійшла приблизно на десять сантиметрів, на всю глибину сумочки, а потім… продовжувала занурюватися далі! Лінійка не вилізла через дно. Сумочка навіть не випнулася.

Коллінз витріщив очі.

— Чорт забирай, як вам це вдалося?

— Можливо, вона іде у четвертий вимір. Або ще кудись. Я не знаю.

— Нісенітниця!

— А є інші варіанти? — спитав Евансон і поклав метр. — І ще одне про цю сумочку, — додав він. — Що б ти не робив, її неможливо вивернути навиворіт.

Коллінз подивився в темну глибину сумочки. Обережно засунув палець, потер металеве кільце, подряпав його нігтем. З’явилася блискуча рисочка.

— Тут алюміній, — сказав він. — Алюмінієве кільце.

Евансон кивнув.

— Ага, усе, що жінка крала, було з алюмінію, — сказав він. — Тому ми й покликали тебе. Ти інженер і розумієшся на металах. Ми вже три дні намагаємося зʼясувати, що відбувається всередині цієї сумочки. Досі не змогли. Може, ти нам скажеш.

— А що ви робили?

— Пхали туди різні речі. Перевіряли всіма приладами. Рентгеном, взагалі усім, чим тільки можна. І жодного результату. Хотілося б знати, куди дівається все, що туди потрапляє.

Коллінз кинув у сумочку алюмінієвий ґудзик. Ґудзик пролетів крізь алюмінієве кільце й зник.

— Слухай, — раптом насупився Коллінз, — А як це ви не змогли її вивернути навиворіт? Чому?

— Розумієш, це геометрична форма другого порядку.

Евансон не поспішаючи запалив сигарету й продовжив.

— Наприклад, сфера або просто гумовий м’ячик — це геометрична форма першого порядку. Тіло такої форми можна вивернути навиворіт через маленький отвір, зроблений у його поверхні. А ось внутрішню камеру автомобільної шини так не вивернеш.

— Чому ж це?

— Бо в ній є дірка. А дірку крізь дірку ніяк не протягнеш. Навіть якщо це зовсім крихітна дірочка.