Алан Нурс
ВПІЙМАТИ ТИГРА ЗА ХВОСТА
ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ
В торговому центрі було повно людей. Дивно, як у такому великому натовпі бажаючих урвати щось на розпродажу, вони помітили саме її. На дальньому кінці прилавку продавчиня займалася своїми справами, а на ближньому ця пані — своїми: вона діловито перекладала товари з полиць собі у маленьку чорну сумочку.
Чим довше Кірні за нею спостерігав, тим більше бентежився. Нарешті він вирішив покликати завідувача іншого відділу.
— Подивися он на ту жінку, — сказав Кірні. — Вона перебирає господарчі товари так, наче вона власниця магазину.
— Клептоманка? То чого ми чекаємо? — запитав інший продавець. — Зараз ми з нею поговоримо…
Кірні почухав голову.
— Зачекай хвильку. Дивись, щось тут не те…
Вони почали спостерігати. Вона продовжувала перебирати кухонне приладдя. Ось вона взяла три маленькі формочки для печива і вкинула їх у сумочку.
Туди ж закинула дві великі форми для тортів, товкач для картоплі, одну маленьку хлібницю, дві невеличкі каструлі, велику алюмінієву сковорідку…
Завідувач не повірив власним очам.
— Вона нагребла стільки, що може відкрити власний магазин. Вона гребе та пхає все це у маленьку сумочку. Кірні, це неможливо! Гребе та пхає!
— Отож, — сказав Кірні. — Ходімо.
Вони підійшли з боків, Кірні легенько взяв її під лікоть.
— Нам необхідно поговорити, мадам. Без зайвого шуму. Прошу пройти з нами.
Жінка збентежено подивилася на них. — Навіщо?
— Ми спостерігали, як ви цілих п'ятнадцять хвилин наповнювали товарами цю сумочку.
— Цю сумочку? — спантеличено перепитала жінка.
Кірні взяв у неї з рук сумочку, розстебнув, зазирнув усередину… Потрусив… І розгублено простягнув колезі.
— Джеррі, поглянь на це.
Джеррі поглянув. Коли він спробував щось промовити, йому забракло слів. Сумочка була порожня.
***
Френк Коллінз припаркував авто під вікнами Інституту фізики. Надав відбиток пальця, щоб пройти у лабораторію. Еванс зустрів його у коридорі.
— О, ти приїхав. Я радий, — похмуро привітав його Евансон.
— Слухай, Джоне, що за історія з жіночою сумочкою? Це ти так придумав пожартувати?
— З цією штукенцією — не до жартів, — відповів Евансон. — Сам зараз побачиш.
Він провів Коллінза до одного з великих відділень лабораторії. Той обережно роззирався на блискучі панелі керування, величезні генератори, підсилювачі, реле з безліччю лампочок, трубочок, дротів…
— Не розумію, навіщо я тобі знадобився. Я ж інженер-механік.
Евансон провів його до маленького кабінету за лабораторією.
— Так. А ще ти досвідчений спец із позаштатних ситуацій. Знайомся, Френку, наша дослідницька група.
Дослідницька група складалася з халатів, окулярів і згорблених спин. Коллінз кивнув їм і подивився на стіл. Там лежала чорна жіноча сумочка.
— Сумка як сумка, — сказав він, беручи її до рук. — Легенька. Що в ній такого?
— Це ти нам скажи, — відповів Евансон.
Коллінз розкрив її. Всередині було надивовижу темно, а біля самого верху, по краю отвору, було тьмяне металеве кільце. Він перевернув її догори дном і потрусив. Нічого не випало.
— Тільки не засовуй туди руку, — застеріг Евансон. — Це небезпечно. Один чоловʼяга спробував і втратив наручного годинника.
Коллінз підвів погляд. Оце вже цікаво.
— Звідки вона у вас?
— З ТЦ Тейлор-Гайден. Кілька днів тому двоє продавців помітили там крадійку. Вона набрала кухонного начиння і напхала повну сумочку. Вони спіймали її, але коли спробували дістати товари з сумочки, нічого не знайшли. Один із них втратив наручний годинник, коли нишпорив усередині.
— Угу. А до вас вона як потрапила?
Евансон знизав плечима.
— Звісно, вони передали жінку до відповідної служби. Вона заперечувала, що взагалі бачила ту сумочку. А коли експерти самі перевірили сумочку, то негайно викликали нас. Зараз я покажу тобі чому.
Евансон взяв метрову лінійку і почав проштовхувати її в сумочку. Лінійка увійшла приблизно на десять сантиметрів, на всю глибину сумочки, а потім… продовжувала занурюватися далі! Лінійка не вилізла через дно. Сумочка навіть не випнулася.
Коллінз витріщив очі.
— Чорт забирай, як вам це вдалося?
— Можливо, вона іде у четвертий вимір. Або ще кудись. Я не знаю.
— Нісенітниця!
— А є інші варіанти? — спитав Евансон і поклав метр. — І ще одне про цю сумочку, — додав він. — Що б ти не робив, її неможливо вивернути навиворіт.
Коллінз подивився в темну глибину сумочки. Обережно засунув палець, потер металеве кільце, подряпав його нігтем. З’явилася блискуча рисочка.
— Тут алюміній, — сказав він. — Алюмінієве кільце.
Евансон кивнув.
— Ага, усе, що жінка крала, було з алюмінію, — сказав він. — Тому ми й покликали тебе. Ти інженер і розумієшся на металах. Ми вже три дні намагаємося зʼясувати, що відбувається всередині цієї сумочки. Досі не змогли. Може, ти нам скажеш.
— А що ви робили?
— Пхали туди різні речі. Перевіряли всіма приладами. Рентгеном, взагалі усім, чим тільки можна. І жодного результату. Хотілося б знати, куди дівається все, що туди потрапляє.
Коллінз кинув у сумочку алюмінієвий ґудзик. Ґудзик пролетів крізь алюмінієве кільце й зник.
— Слухай, — раптом насупився Коллінз, — А як це ви не змогли її вивернути навиворіт? Чому?
— Розумієш, це геометрична форма другого порядку.
Евансон не поспішаючи запалив сигарету й продовжив.
— Наприклад, сфера або просто гумовий м’ячик — це геометрична форма першого порядку. Тіло такої форми можна вивернути навиворіт через маленький отвір, зроблений у його поверхні. А ось внутрішню камеру автомобільної шини так не вивернеш.
— Чому ж це?
— Бо в ній є дірка. А дірку крізь дірку ніяк не протягнеш. Навіть якщо це зовсім крихітна дірочка.