Свідок

У звичайної сім'ї народилася третя дитина. Хлопчик як хлопчик, добре їв, непогано ріс, та й взагалі майже нічим не відрізнявся від ровесників. Але іноді мама помічала занадто уважний недитячий погляд. Який щоразу миттєво змінювався на «нормальний» здивовано-зацікавлений. Зрідка матуся бачила як син плаче самими сльозами, без звичного крику малюків. Все це їй нагадувало улюблений мультик старшої донечки «Бебі бос». Це було трохи лячно. Але вона прочитала купу наукових й навколонаукових книг і статей з інтернету та згодом впевнила себе, що хлопчик просто росте вундеркіндом, індиго чи як там зараз модно називати «просунуті» з дитинства особистості. Ще більш вона переконалася в цьому, коли дитина почала малювати незвичайні картини. В них не було знайомих образів, але чомусь малюнки викликали дежавю. Хлопчиком зацікавилися. Спочатку художня школа рідного міста, потім більш серйозні організації та відомі мітці. Батьки хлопчика раділи за сина. Трохи хвилювалися, щоб слава не зіпсувала його, але поки не бачили в ньому ніяких змін. Матуся зазвичай була першою глядачкою кожного твору. Уважно слухала «фантазії» хлопчика, і не звертала уваги на те, як його засмучує її недовіра. Батьки вважали, що в хлопчика дуже багата уява й тому він щиро вірить в те, що каже. Допоки з-під його руки не з'явилася та сама картина. Те, що снилося йому майже кожну ніч, що змушувало прокидатися від жаху і беззвучно плакати: повітряна тривога, підвал, що обвалився від влучання ракети в будинок, непритомна вагітна жінка, засипана цегляною крихтою, кам'яна курява в промінці ліхтаря. Мама зблідла:
– Сонечко, звідки в тебе ця ідея? 
– Це сниться мені в кожному жахітті.
– Але ти не міг цього бачити! 
– Я бачив не очима. Я відчував. 
– Розкажи мені про це, будь ласка.
І він розповів про все, що зберіглося в його пам'яті. А головне – про дану самому собі обіцянку: свідчити від імені ненароджених промінчиків життя проти вбивць з сусідньої країни. 
Вони ще довго сиділи обійнявши один одного, наче знов переживаючи моторошні події того страшного року. 
Картина стала головною сенсацією виставки. Невдовзі стала відома й історія її появи. Щоправда, люди вважали це за черговий маркетинговий хід, щоб привернути додаткову увагу до творчості диво-хлопчика. Проте «черезтинне радіо» та жадібні до гучних фактів ЗМІ роздмухали новину до серйозних масштабів, і нарешті зробили добру справу. На сайті президента була створена петиція, яка з рекордною швидкістю зібрала потрібну кількість голосів.
Неочікувано (а може й навпаки?) цей рух був підхоплено в інших країнах. Історія ненароджених сонечок отримала міжнародний розголос.

В тихому парку, на перехресті алей стоїть невеличкий обеліск жовто-сонячного кольору. Лелека з порожнім кошиком. Взагалі таки пам'ятники були в різних містах і країнах, та й виглядали вони також інакше. Але сенс доносили однаковий. Людство у всьому світі дійшло згоди, що ненароджені діти мають бути враховані до жертв війни. І що про них також треба згадувати, коли говорять про людські втрати. 
Зазвичай сюди приходять в день Перемоги, щоб вшанувати промінчики життя, які так й не засяяли. До його підніжжя не приносять іграшок чи дитячого взуття. Сонечка цього не потребують. На мармуровій табличці напис: «Ненародженим. Пробачте, що не вберегли».
Ходять чутки, що іноді жінки при надії бачать біля пам’ятника крилату постать. Частіше білу, але деякі кажуть – сріблясту. І лише одна людина знає напевно: так блищать сірі «пір'їнки».