Перший Згаслий

Час народження наближався, а колишній сірий досі не придумав, чим допомогти впертій блискітці. Так, на відміну від інших, він шукав не спосіб вмовити, а саме як їй зберегти в пам'яті потрібне й не постраждати самій. Вихід має бути. Колись його ангельська сила в поєднанні з любов'ю батька врятувала приречену дитину. Але тут було інше. 
Рішення має бути неординарне. І він майже знайшов його. Все ж таки близьке знайомство з людьми має свої переваги, вчить дивитися під іншим кутом. Треба було лише розкласти на «інгредієнти» поцілунок життя та вилучити те, що позбавляє спогадів. Або додати «нейтралізатор». На жаль, ніхто зі світлих не знав, що саме змушує забути. Навіть найдосвідченіші пологові тільки дивувалися запитанню, проте відповіді також дати не змогли. Однак, один з них таки пам'ятав схожий випадок. Без подробиць і дуже давно, навіть за янгольськими мірками. Й що сталося це за участі одного пологового, який згас, і назавжди зостався сірим. Залишилася остання надія – знайти того світлого, який першим добровільно обрав згаснути. Подейкують, він знає дуже багато як на янгола. 

Перший Згаслий існував сірим вже досить довго. Він все ще сумлінно продовжував виконувати обов'язки утішителя. Здебільшого йому доручали складні випадки, як от супровід невиправних злочинців або психічно хворих. Напевно, він міг би достукатися й до самовбивць, але попри показну рішучість, до смерті вони ніколи не були готові, й зустрічають їх за межею зовсім інші постаті. 
Розшукати певного янгола було нескладно: цей світ було влаштовано не так, як людський. Достатньо було сформувати запит, як одразу ж, наче нізвідки, з'являлася відповідь: виникав ненав'язливий потяг в потрібний бік. 
Коли відчуття напрямку вимкнулося, він роззирнувся навкруги, але тут нікого не було. Янгол знов спробував запитати «навігатор», однак той байдуже мовчав. Навколо, як в парафіновій лампі, повільно рухалися вгору-вниз грудочки попелу кольору брудного снігу.
– Нащо я тобі? – нізвідки прийшло питання.
– Потрібна порада. Сподіваюсь, в тебе є відповідь, – так само в нікуди видав гість.
Перформанс попелу зупинився, і грудочки потягнулися кудись вбік. Дедалі прискорюючи рух, вони ущільнились й утворили знайому фігуру.
– Гарна річ ця медитація. Навіть дивно, що саме люди до цього додумалася. Спробуй собі, оновлює. А щодо питання, то ти згаяв час. Я не по дітлахах, сами вмовляйте. Або залиште як є: не хоче, то й не треба.
– Я також так спершу вважав. Проте це не просто каприз. Сонечко хоче виконати обіцянку. І я збираюся їй допомогти.
– Якийсь ти дивний пологовий. Це ж ти – той колишній сірий? Ну то і як тобі у світлих?
– До гарного швидко призвичаюєшся. Просто і зручно, свобода дій. Ніяких обмежень, немає перевірок особистості на схибленість. Щоправда, іноді ця ідеальність…дратує. Напевно, я ще не зовсім посвітлішав.
– Я тебе розумію. Проте вільним можна почуватися в будь-якому існуванні. У світлому – простіше, в сірому – трохи складно. Й дещо залежить лише від тебе. А іноді ще й трапляються цікаві випадки.
– Як виявилося, в бездоганних теж не завжди все гладесенько. Насправді я навіть радий, що цим займаюся. От тільки поки що не бачу рішення. 
І він розповів, все що знав про дивний промінчик життя, про наміри допомогти та про свої міркування.
– От що в поцілунку змушує забути?
– Це, як би сказали люди, «побочка» від благословення. З одного боку – це підстраховує від розбовкання таємниць безчасся, існування до і після життя. А з іншого – прибрати травматичні спогади. Коли сонечка зливаються з фізичним тілом це не дуже приємно. Та й сам процес народження дещо болісний і лячний. Ти ж знаєш, що «народження життя в муках» стосується не лише матусь.
– Сонечко згодне на це. Але що можемо зробити ми?
– Вишнє благословення можна замінити янгольською іскрою. Це не зовсім те, що треба, але діє приблизно так саме. Тільки слабше. Тому спогади збережуться.
– Так просто? Та це ж чудово! 
– Якщо ти віддаси свою іскру, ти знов станеш Сірим. Назавжди. Якщо не щезнеш. Хіба це варто бажання блискітки? Не хоче приймати поцілунок, то що ж, про наслідки вона знає.