Шокуюча новина

Це було неймовірно й просто неприпустимо. Якби пологовий янгол був людиною, то вже схопився б за голову. За його не першу сотню років призначення такого ще не траплялося: життя не хотіло народжуватися як годиться. Звісно, це бажання на процес пологів це не вплине й дитина все одне з'явиться на світ. Це як то кажуть – без варіантів. Але вперте світлячко наполягало не давати їй поцілунок життя. І, ба більше, заявило, що не прийме його.
Це здійняло неабиякий переполох. Світлі янгольські постаті були шоковані. Особистості серед промінчиків трапляються, але щоб влаштувати таке? Це було, м’яко кажучи, незвично. Й на це “незвичне“ йому завжди щастило. То сірий в стажистах, то подвійний поцілунок, тепер от зовсім без нього. Янголи не скаржаться. Вони знають, що Всесвіт доручає лише те, з чим ти можеш впоратися. Значить, в нього є все, щоб вирішити цю ситуацію. Ще б зрозуміти як. А якщо?..

Цей пологовий янгол-стажер не був звичайним. Колись він також був створений з чистої енергії. Але потім йому доручили емоційно важку роботу – втішати тих, хто має піти. Така посада завжди позначалася на загальному стані янголів. Постать тьмяніла та потроху набувала людських рис, а сумні еманації поступово позбавляли яскравості сяяння, доводячи його до сірого кольору. Подія з врятуванням новонародженого життя змінила його призначення і повернула бездоганний білий. Проте досвід утішителя залишився при ньому. Тому ідея звернутися до колишнього сірого здавалася черговому геніальною. Якщо той міг впоратися з глибоким душевним потрясінням тих, хто помирає, то народитися за правилами також умовить.

– Вітаю, Сірий! Тобто.. вибач, я трохи спантеличений. В мене нестандартна ситуація, і мені здається, ти можеш допомогти.
– Ти про вперте сонечко? 
– Так. Її вже всі пробували умовити. Навіть, тиснути! – винувато згаснув на мить янгол.
– Дивно. І звідки в неї таке бажання. Чому?
– Не знаю..
– Тобто ніхто не догадався запитати? Які ви світлі .. цікаві.
– Ти також світлий! – не по чину спалахнув пологовий, і миттєво заспокоюючись додав – то спробуєш допомогти?
– А ти змінився. На краще.
Світлі янголи не були дурнуватими чи байдужими. Та й ледачими їх точно не назвеш. Але діяли вони здебільшого як гарно навчені роботи. Відступ від янгольської «інструкції» був майже неможливим. Однак час від часу унікуми траплялися.

Треба було ближче познайомитися з капризулею та довідатися справжню причину відмови. Не схоже на звичайну примху. Це має бути щось вагоме. Тінню на стіні він застиг над ліжком, на якому дрімала вагітна жінка. Але блискітка одразу помітила присутність світлого і потягнулося до нього промінчиком.

Воно не було схоже на те щасливе грайливе сонечко, яке нещодавно вирушило в подорож до матусі. Колишній сірий легко вловив збентеження, розпач та інші дивні почуття, які аж ніяк не притаманні життю, що має прийти у світ.

– Теж прийшов вмовляти? Марно, не гай свій час, – рішуче видав промінчик.

– Ні. Мені просто цікаво чому. Й можливо, навіть допоможу.

– Справді? – недовірливо долинуло в відповідь.

– А ти спробуй. Чому відмовляєшся від дару?

– Тому, що з першим подихом поцілунок зітре всі спогади. А я не хочу!

– У життєвих блискіток є спогади хіба що про вагітність. Що там пам'ятати?

Й тоді сонечко розповіло як завила сирена, як хтось потягнув маму кудись вниз, як її трусило від холоду і страху. Як гучно й страшно гахкало і гупало ззовні. Як потім щось застукало по бетонній підлозі, посипалося зверху. Мама знепритомніла й ледве вдалося її добудитися. В цей час промінчик раптом почав чути «голоси» ще таких же як він сонечок. Налякані, травмовані, вони благали припинити це божевілля. І він з подивом помітив, що кричить разом з ними.

А потім вони довго сиділи в темряві. Мама хотіла пити і їсти. Тоді він відчув перші прощальні лепетання сонечок, що відлетали. Це були горесні звернення до матусь, які вже нічого не чули. Блискітка помовчала хвилинку, й додала:

– Я не хочу забувати тих, хто був зі мною там. Я чула їх, відчувала, як вони хотіли бути з матусями й побачити татусів. Ми поділяли біль і жах кожного сонечка, коли воно йшло. Я маю пам'ятати, можливо зможу розповісти людям, пояснити який це пекельний відчай – не почати жити. Вони оплакують немовлят, проте про нас майже не згадують. Дехто взагалі не вважає за втрату. Так неможна. Багато хто не зможе повернутися. Це так жорстоко.

Пологовий був дещо розгублений.

– Розумієш, без поцілунку ти будеш слабким, ймовірно хворим немовлям. Спогади будуть плутатися. Батьки й навіть лікарі можливо будуть вважати твій розум пошкодженим. Твоя жертва може бути марною.

– Так, такий варіант можливий. Але я маю спробувати.

– Навіщо це тобі?

– Ще не знаю. Відчуваю, що так буде правильно. Для мене це важливо. Мабуть, зрозумію пізніше.