2 Розділ

Тесс не відривала очей від майданчика. Вона дістала телефон. Коли Каїн у стрибку закидав м’яч у кільце, вона натискала на екран, роблячи десятки фото. На знімках він виходив наче фото-модель.
Під час тайм-аутів він відходив до лавки, брав пляшку води і, відкинувши голову назад, робив кілька великих ковтків. Краплі води стікали по його шиї, зникаючи під коміром червоної майки. Еллі поруч щось захоплено вигукувала, але Тесс майже не чула її.
«Могутні» грали бездоганно. «Шторм» навіть не зміг наблизитися до їхнього рахунку. Матч закінчився «всуху» — приголомшлива перемога, яка змусила трибуни здригнутися від криків.
Як тільки пролунав фінальний свисток, натовп дівчат миттєво хлинув на майданчик. Це виглядало як зграя, що оточила свою ціль. Вони сміялися, намагалися доторкнутися до нього, протягували телефони для селфі. Каїн, чиє обличчя одразу стало відчуженим, лише ледь помітно нахмурився. Він не любив цієї надмірної уваги, цього галасу.
Тесс тримала в руках пляшку холодної води, яку купила перед початком матчу, і зробила крок вперед, сподіваючись пробратися крізь натовп. Але її відтіснили вбік. Вона завмерла, спостерігаючи, як Каїн, не сказавши жодного слова, просто розштовхав дівчат широкими плечима. Він рухався різко, рішуче, наче пробивався крізь густий туман.
Коли він вийшов із кола прихильниць, він опинився зовсім поруч із Тесс. Він важко дихав, волосся прилипло до лоба, а в очах ще гострів азарт гри. Він зупинився, перевів погляд на неї і на мить завмер. Його рука, велика і гаряча від гри, впевнено перехопила пляшку. Він зробив ковток, не зводячи з неї очей. 
— Це ж для мене? 
А потім, несподівано для всіх, Каїн протягнув руку і коротко, майже невагомо погладив її по голові, зруйнувавши її охайну зачіску.
— Дякую, — сказав він хрипким від втоми голосом.
У Тесс підкосилися коліна. Якби Еллі вчасно не підхопила її під лікоть, вона б просто осіла на паркет.
Тесс повільно обернулася, дивлячись у бік дверей роздягальні. Каїн, вже майже переступивши поріг, зупинився. Він обернувся через плече, глянув на неї та коротко посміхнувся. Секунда — і він зник за важкими металевими дверима.
Тесс відчула, як всередині неї розквітає дивне, майже невагоме відчуття щастя. Вона різко розвернулася до Еллі й міцно вхопила її за руки, змушуючи ту зупинитися.
— Еллі, ти бачила? Ти бачила, як він посміхнувся? — очі Тесс сяяли, а голос від хвилювання став вищим на кілька тонів.
Еллі висмикнула долоні, скептично вигнувши брову. Вона відступила на крок, розглядаючи подругу так, ніби та щойно сказала щось безглузде.
— Ти точно чокнулась, Тесс, — буркнула Еллі, хоча в кутиках її губ з’явилася ледь помітна усмішка.
Подруга потащила Тесс до дверей і вони приєдналися до потоку учнів, що гучно обговорювали матч, і разом вийшли зі спортивної зали на подвір’я школи. Прохолодне повітря весни швидко остудило гарячі обличчя після задушливого приміщення.
— Він сьогодні піде в міську бібліотеку, — промовила Тесс, дивлячись на верхівки дерев. — Він завжди заходить туди о шостій вечора, перед тим як повернутися додому. Там я і зізнаюсь йому!
Еллі зупинилася і вкрай здивовано подивилася на неї.
— Ти досі не викинула той зашит? Ти маньячка, у тебе там на нього стільки інформації, скільки у ФБР нема.
— Ой, кинь! Ти ж підеш зі мною в бібліотеку? Будь ласка, Еллі.
Еллі закотила очі й зітхнула, закинувши рюкзак на плече.
— Мені що, справді більше немає чого робити? Ти ж знаєш, я не читаю книжки. Це не моє. Не цікаво! 
Тесс зупинилася перед нею, дивлячись прямо в очі.
— Навіщо ти взагалі тоді ходиш до школи, якщо тобі нічого не цікаво?
— Батьки відправили, — відрізала Еллі, розводячи руками. — Для них важливо, щоб я мала атестат. А для мене — щоб були гроші в кишені.
— Ти взагалі збираєшся складати іспити? — запитала вона серйозно. — Я не буду вічно тягнути тебе за вуха і робити твою домашку. Тобі доведеться колись почати вчити це самій.
— Ти хочеш мене кинути? Тесс, о ні, моє серце, ти його розбила! — Еллі театрально схопилася за груди, вирячивши очі й ледь не впустивши свій рюкзак.
Тесс важко зітхнула: 
— Математику вчити треба, Еллі, щоб я тобі серце не розбивала своїми відмовами.
Раптом погляд Еллі став різким. Вона застигла, втупившись вперед. 
— О Боже, наш вчитель йде! Місьє Дюбуа! — Еллі, не вагаючись, схопила дівчину за руку і потягнула в бік головного корпусу школи.
З-за рогу пролунав суворий голос: 
— Стояти! Ви двоє!
Дівчата прискорилися, майже переходячи на біг.
— Я бачив вас! — донісся голос місьє Дюбуа, що ставав дедалі ближчим.
Вони влетіли в приміщення, де уроки тривали уже дві години. Повітря було нагрітим і пахло крейдою. Вчителька, яка стояла біля дошки, перервала розповідь і здивовано глянула на них.
— Де ви були? — запитала вона, повільно знімаючи окуляри.
Тесс, яка завжди вважала, що правда — це найбезпечніший шлях, миттєво відповіла: 
— На турнірі.
Місьє Дюбуа, який саме зайшов слідом за ними, зупинився на порозі. 
— На турнірі? — перепитав він, примруживши очі. — Значить, баскетбол для вас важливіший за право?
Вже за мить вони стояли в коридорі, підперши спинами холодну стіну. У кожної в руках було по три товстих підручники, які вони змушені були тримати над головою.
— Ти брехати зовсім не вмієш? — пошепки нарікала Еллі, чиї руки вже почали тремтіти від ваги книг. — Треба було сказати, що ми дідуся до лікарні проводили!
— Якого ще дідуся? 
— Та якогось! Без різниці. 
— Брехня — це не добре, — спокійно відповіла вона.
— Ти просто неможлива, — прошипіла Еллі, але в її голосі не було справжньої злості, лише звичне роздратування. — Твоя порядність колись доведе нас до відрахування.
— До відрахування тебе призведе твоє нічогонероблення, Елліанна Ретіт, — спокійно, але твердо промовила Тесс, тримаючи важкі томи права на витягнутих руках.
Еллі скривилася, ніби від зубного болю: 
— Я казала тобі не називати мене повним ім’ям. Це звучить так, ніби я щось не так зробила!
У цю мить пролунав дзвінок. Різкий, розтягнутий звук сповістив про початок обідньої перерви. У коридорі здійнявся галас: двері класів розчахнулися, і потік старшокласників хлинув у бік їдальні. Дехто з учнів зупинявся, з цікавістю розглядаючи двох дівчат, що стояли під стіною з підручниками над головами. Еллі відчула, як її щоки спалахнули від сорому, але вона вперто продовжувала тримати книги.
Повз них, неквапливо крокуючи, пройшов місьє Дюбуа. Він зупинився, склавши руки за спиною, і подивився на них поверх своїх окулярів.
Еллі, вирішивши, що втрачати вже нічого, перейшла в наступ: 
— Місьє, ми визнали провину, — пролепетала вона, намагаючись додати в голос якомога більше розпачу. — Можна ми підемо?
Вчитель зупинився і всміхнувся, хоча в очах все ще блищала суворість: 
— Ні. Ви пропустили уроки просто так, без жодної поважної причини. Це дисциплінарне питання.
— Ми зараз помремо від недостатку їжі в організмі, і тоді винні будете ви, — видала Еллі, вирішивши грати ва-банк.
Місьє Дюбуа підійшов впритул, схиливши голову набік: 
— Погрожуєш мені, Ретіт?
Він перевів погляд на Тесс: 
— А ти, Тесс? Ти визнала провину?
Тесс випрямила спину, тримаючи підручники так рівно, як тільки могла, і твердо кивнула: 
— Так, місьє. Ми вчинили нерозумно.
— Ладно, йдем обідати! — Дюбуа приєднався до них, неквапливо крокуючи поруч у бік їдальні. 
Попри те, що він був старший за них на двадцять років, у його манерах, легкій ході та вмінні триматися нарівні з учнями відчувалася дивовижна молодість. Він не повчав їх, а просто розмовляв, наче був їхнім старшим братом або другом.
У черзі за обідом він сам звернувся до кухарок: 
— Мадам, покладіть нам більше сосисок.
— Ви завжди просите більше сосисок! Я напишу директору заяву.
— Пишіть! Мені все одно. — він засміявся.
Дівчата перезирнулися, сміючись, і з повними підносами сіли за вільний столик біля вікна. Місьє Дюбуа сів навпроти них, відсунувши вбік свої папери.
— Отже, розказуйте, — сказав він, розрізаючи сосиску. — Заради кого насправді ви пішли на матч? Не кажіть, що заради гри. 
— Заради спортивного духу, місьє! — голосно відповіла Еллі, як вона робила завжди.
Він голосно розсміявся, похитавши головою: 
— Так я і повірив! Той старшокласник... як його там? Каїн, здається?
Подруга кивнула на Тесс, яка в цей момент якраз піднесла виделку до рота: 
— Та вона від нього просто тащиться, місьє. Вся її стіна в кімнаті обклеєна його фотографіями, якщо ви розумієте, про що я.
Тесс почервоніла до кінчиків вух. 
— Еллі, замовкни! Не правда! Нічого не обклаєно. — прошипіла вона, але вчитель лише весело примружився.
— О, дивіться, — раптом додав він, кинувши погляд через плече Тесс. — Здається, він іде в наш бік.
Тесс різко озирнулася. Її серце зробило кульбіт у грудях, пальці мимоволі стиснули виделку. Але ніякого Каїна там не було. Місьє Дюбуа розсміявся, спостерігаючи за її переляканою реакцією. Тесс, зрозумівши, що її розіграли, вп’ялася в нього пронизуючим, майже сердитим поглядом. Вона ледь не підскочила на місці, а Еллі просто заливалася реготом. Вчитель підняв руки вгору, ніби здаючись: 
— Не смій так дивитися на мене. Я твій вчитель. 
— Краще б ви згадували про це, коли з хлопцями на руках змагаєтесь!
Місьє Дюбуа на мить застиг із виделкою в руках, а потім видав короткий смішок, від якого його плечі здригнулися. Він відклав прилад і схилився ближче, спираючись ліктями на стіл. У його очах заграли пустотливі іскри.
— У мої роки перемога в армреслінгу над командою школи — це єдиний спосіб довести, що я ще не перетворився на частину шкільного інвентарю.
— Ви не вчитель, ви — велика дитина в костюмі, — парирувала вона.
Місьє Дюбуа змінив тон на більш серйозний, хоча в кутиках його очей все ще грали зморшки від сміху: 
— Ладно, «дорослі». Досить з вас жартів. Пішов я займатися перевірками ваших робіт. Обіцяйте добре поводитись.
— Обіцяємо, — Тесс підхопилася з місця, збираючи свій піднос.
— Еллі! — гукнув він услід, коли вони вже відійшли. — Це для математики! — Він кинув щось маленьке у яскравій обгортці.
Еллі впіймала цукерку на льоту, розсміялася і підкинула її в повітря, а потім сховала в кишеню.
— Дяка!