Частина 13

       Після прибуття у місто мандрівники побачили городян. Халені, пристойно одягнені ретемці ліниво і діловито ходили вулицями свого великого міста. біля підніжжя знаходився насос для набору води, який працював під приводом, який відтворювався рухами по колу запряженого циратопса із зав'язаними очима. Гайдін давно таких штук не бачив і навіть підбіг подивитися на механізм. Мандрівники не довго стояли. Вони сильно втомилися з дороги і попрямували до найближчого готелю. Там їх прийняли з ратушею і запропонували прохолодні та темні номери, які нещодавно звільнилися. До кінця третьої квадри дев'ятнадцятого дня дороги Гайдін і Ламерія нарешті лягли відпочивати у спільній кімнаті. Відпочивати цієї ночі їм не дав гучний стукіт у двері номера. Роздягнений хлопець у плавках напівсонний відчинив двері. Перед ним стояв увесь мокрий, брудний і в пилюці чоловік. Це був невідомий нам авантюрист Садук. Стомлений він сяк-так віддихався біля дверей і попросив Ламерію. Та розгублена одяглась і вийшла з кімнати.
— Не чекала, що ти так швидко приїдеш, Смугляш, — заговорила дівчина, — я думала, ти до нас приєднаєшся, коли здобич буде в моїх руках.
— Я саме за цим і приїхав до тебе, — сказав схвильовано він, — не їдь туди, Білосніжко. З Ущелини зміїної луски ще ніхто ніколи не повертався.
      Двері за спиною дівчини заксрепіли і Ламерія помітила, що за ними спостерігає Гайді. Він дивився віддано в її очі, а вона йому. Можливо, що зараз вона дала б згоду своєму наймачу і нікуди не вирушила б. І залишивши рудоволосого хлопця віч-на-віч зі своїми бідами та його старим батьком-фантазером. Але її в ньому щось зачепило. Цей двадцятиденна подорож для неї не пройшла безслідно. Вона згадала себе в такому ж віці: самотність, злидні, безпросвітність, з яких їй досі не вдавалося вийти. А що якщо все не просто так? Це питання її турбувало найбільше. У сотнях експедицій вона ніколи не дозволяла собі допустити промахів. "Ні цього разу" — подумала вона для себе.
      Розмова з Садуком була закінчена, він пішов ні з чим і навіть списав з погонщиці всі борги, без будь-якої надії на її повернення. Вона повернулася назад до кімнати, довго стояла і мовчала. До неї підійшов Грегон.
— Ти вирішила залишитись? — дивився він на неї.
— Так, малий. Так і є.
— Напевно, твій друг правий і нам правду не варто перетися в Ущелину зміїної луски?
— Ні цього разу, сітенець, — засміялася вона, — якщо там нічого не буде — чорт з ним! Сказала я собі. Краще повернуся потім назад до себе на ранчо у Верхем або попитаю успіху тут, у Ретемі — Ламерія підморгнула Гайді і той у відповідь задоволено усміхнувся.