Частина 6

— Дуже смішно, — обурилася Ламерія, коли зрозуміла, що нікуди не тоне, а сидить у кориті з водою і це все було жарт.
— Бачила б ти зараз себе, Білосніжко, — засміявся сітківець.
— Ти щось хотів, Смугляв ти наш? — уразливо відповіла дівчина, вилазячи з судна.
— Хотів тобі нагадати за твій боржок, — авантюрист простяг фермерці рушник, та його прийняла і почала витирати своє біле волосся.
— Що я повинна буду робити?
— Те, що ти вмієш робити найкраще — бути провідником Драконової пустелі.
— Не зрозуміла.
— Що не зрозуміла? Днями до тебе має прийти рудий хлопець із старим батьком, на голові у них будуть дешеві пальмові капелюхи. Я дам для твого ящера мідний хвостовий наконечник. Він залишатиме виразний слід у пісках. Вирушиш туди, де вони скажуть. Навіть якщо їм знадобиться вирушити до пекла.
— Жартуєш? - Дівчина витерла голову і повісила на паркан циратопсів рушник, - відправляєш дівчину в пекло? Ми так не домовлялися. Знаючи тебе, я здогадуюсь, що це не прості сетемці. А мова скоріше йде про гроші.
— Що ти хочеш? — Садук невдоволено трохи зморщив обличчя.
— З огляду на те, що я можу не повернутись живою — половину.
— Іде. Тільки поспішай і одягни на себе сухий одяг.
— Ображаєш бос, — Білосніжка підморгнула Смугляшу і пішла переодягатися.
      Не встигла вона накинути на себе одяг, як авантюриста слід простиг і через кілька хвилин до неї в стан прийшли і двоє людей, про яких згадував Садук.
— Здрастуйте, — почав старий, — ми здається до вас не вчасно?
— Так, ні-ні, — поспішно сказала дівчина, — я тільки почала. Ви щось хотіли?
— Я розумію, що в такий спекотний сезон ми з сином вас турбуємо, але нам терміново потрібен провідник.
— Як терміново? І в який бік вам їхати?
— Бачите, поїду не я, а тільки мій син. Познайомтеся, це Гайдін. Можете називати його Гайді. Його так усі називають.
— Доброго дня, місіс, — привітався юнак із дівчиною.
— Доброго дня, — задумливо дивилася вона в порожнечу, потискуючи хлопцеві руку. — Вам потрібний провідник дуже далеко?
— Так, місіс. За мірками посухи буде далеко. Це на північний захід приблизно в двадцяти днях звідси до Ущелини Зміїної луски, а потім уздовж звивистої стежки і аж до далеких гірських печер.
— Діду, ти, мабуть, психопат, — здивувалася дівчина, — за далекими печерами взагалі нічого немає. Там ніхто ніколи не був навіть я. Хоча я добре знаю ті місця.
— Міс, ми вам добре заплатимо, — геоном протягнув мішечок із дзвінкими монетами, — від себе скажу, що якщо експедиція увінчається успіхом, то ви отримаєте винагороду набагато більше за цей мішок з грошима.
      Тут погониця згадала про наполягання її друга і покірно простягла руку, щоб узяти гроші у старого, — тільки в мене одна умова, — призупинила вона Волдіна.
— Що завгодно, місіс.
— Ваш хлопчик буде робити все, що я йому накажу. Драконова пустеля цього сезону дуже смертоносна, піщані хробаки особливо непередбачувані і кидаються на все, що ворушиться.
— Як скажете. Думаю мій хлопчик не проти місяць побути під керівництвом такої хваткої і сильної жінки. Правда, синку? — з усмішкою батько поплескав долонею по спині сина.
— Так, місіс. Так точно. Я в вашому розпорядженні.
      Далі, після розмови, Волдін вирушив за покупкою провізії, а Гайдін разом з Ламерією вирушили прямо на ринок ящероїдів. Ящероїди — найпопулярніший швидкий і доступний транспорт на просторах Діони. Великі ящери, які мають не дуже чуття, броньованої лускою, і окремі представники цих тварин вміли навіть розмовляти. У використанні ці істоти зручні тим, що мають ряд ущільнених пластин в районі ліктьових і колінних суглобів, а також на череві по всій площі, що дозволяє їх складати на стоянку на самому розжареному піску. Крім того, цих тварин використовують як джерело м'яса та якісної шкіри, з якої умільці виготовляють не тільки одяг, але навіть броню для обладунків, щити та деякі види зброї. Діонці їх називають «кораблями пустелі».