Глава 11

  Повертаєшся собі зі спортзалу. Відкриваєш двері. Й вже з порогу розумієш, що трапилося якесь нагле лихо. То важко було не зрозуміти, коли з кухні лунає рик пораненого звіра. Рик змінюється на цікавий словокрут з глибоким сенсом. Зачаровано оцінюю пишномовну уяву свого чоловіка. Заінтригована йду на той поклик лиха.

 Й перед очима постає картина зраненого чоловіка, на нозі якого були розводи крові й чомусь приліплена моя воскова смужка для депіляції.

- Що сталося? - збентежено оглядаю його.

- Що сталося? - проричав він.  - Нічого не сталося. Дрібничка, порізався. Й довго шукав бинт, поки не знайшов якийсь пластир.  

На цій заяві мої брови знову повзуть вгору і я таки запідозрила, що він  й гадки не має, що  то за чудовий пластир у нього наліплено на ногу.

- Зрозуміло. 

Пройшла до шафи й дістала з тумбочки аптечку.

- Постав ногу на стілець, будь ласка.

Іноді він буває на диво зговірливий й наївний. Ногу він поставив, а я різким рухом відірвала смужку.

- А….твою…- далі йшло розкішне лихослів’я, вуркітливі прокльони, слизькоязикі побажання, незатьмарені моральними законами і які зірвали границі вседозволеності. Я й не знала, що він може брати такі високі ноти!!!

 - Що ти робиш?Здуріла?! Ненормальна!!! Ти….Тобі…Жінка…

Й він пішов на мене з піднятими руками у хапальному русі.

- Тримай себе в руках, сам приліпив воскову смужку для депіляції… Будь чоловіком, -  вмовляла я його, відступаючи до стіни.

- Я вб’ю тебе, - рявкнув він.

- Сядь, - рикнула.

Я самий спокій. Я поміркована, як батюшка в церкві. Я розсудлива, як далекоглядний політик. Я мудросердечна, як старець… І він батько моєї дитини…

А він чогось сів. Хоча продовжив на мене дивитися, як на собачку, яка з’їла гівно.

- За блиском твоїх очей видно язики пекельного полум’я й бажання зарізати мене чайною ложкою, - промуркотіла до нього.

- У мене, аж серце пищить від того, як ти швидко стала мене розуміти.

- Від цієї милоти, у мене щойно перед очима з’явилися рожеві поні, - закотила я оченята в екстазі.

 Промила ранку антисептиком й заприскала спреєм. Якщо вірити надпису на етикетці спрею, то він мав просто творив дива.

- Бачиш нічого страшного. А ти вже дим з ніздрів пускав.

- Я вже заспокоївся.

- Молодець. А що робив?

- Тумбочку складав, - хмуро буркнув він.

Моя уява зазнала ступору й відмовилася видати картину, як це могло трапитися. Я глянула у коридор на купку дощечок, які, видно, і мали бути тумбочкою, але зібрана конструкція мало то нагадувала.

- А ти раніше таке вже робив? - обережно поцікавилася я.

- Звичайно, - впевнено відповів він.

- Гаразд, - кивнула я.

Й нагородила Матвія посмішкою, що мала характеризувати гордість та схвалення. Чоловік займається домашніми справами. На це точно потрібно подивитися. Швиденько зганяла у свою кімнату й переодяглася у домашні легінси та туніку. Повернулася на кухню. Обережно пройшла повз дощок й зробила нам чай. Шоу в мене вже є, потрібно тільки ще хліба й можна дивитися. Матвій хмуро покосився на мене, але далі мудрував з дощечками мовчки. Проте безрезультатно. Він звірявся з інструкцією. Бубонів собі під ніс, щось про виробників. Й продовжував без успіху тулити дощечки.

- Я ж, здається, замовляла не конструктор, а тумбочку, то чому постачальник її не склав?

 Матвій дещо зам’явся з відповіддю.

- Ми трохи не зійшлись в думках, як це треба робити і я їх вигнав, - покаявся він.

Я на деякий час замовкла після такої заявки.

- Навіть не знаю, що сказати.

- Я складу сам, - відрубав він.

- Тобі допомогти?

- Я сам. 

Знизала плечима й ще деякий час поспостерігала за його муками, потім закотила очі й пішла на кухню, випробовувати новий рецепт. З коридору час від часу продовжували лунали звиристі вирази й злобне шипіння.

Я зробила овочевий салат з лимонною заправкою, карамельний пиріг, макаронну запіканку з тунцем, а Матвій все продовжував складати тумбочку. Зрештою, пішла подивитися, як у Матвія справи. Як не дивно, але тумбочку в купку він склав.

- А ти молодець, ти таки перетворив цей набір дощечок на тумбочку.

Він покосився на мене, але нічого не сказав.

- У мене вже готова вечеря. Прошу до столу.

- Зараз ще пару хвилин. 

   Вечір, у нас можна сказати, вдався. Їжа була смачна. Матвій мовчазний. Гм, коли він не старається бути повною дупою, то жити з ним можна.

 Матвій набрав повну ложку макаронної запіканки й зашипів від болю. Кинув ложку,  вхопився за серветку й притис до губи з якої сочилася кров. Приглянулася до його губи. Губи у нього були страшенно потріскані.