Глава 10

  Сімейне життя то складно? О, я вас прошу…Моє нагадує партизанське диверсійне безглуздя. Так, як я спинитися ще не могла, а Матвій робив усе можливе, щоб виглядати повною дупою. То ми продовжували мочити один одного не виходячи за рамочки можливого, тобто слідів не залишати, полонених не брати.

        Мені не спалося, ніяк не могла вмоститися, вирішила не мучитися й піти зробити чаю. Місячне сяйво сріблом розливалося по кухні проганяючи пітьму. Було містично гарно. Цю красу зовсім не хотілося розганяти електричним світлом. Тож, навпомацки поставила чайник та кинула заварку у чашку. З запашною чашкою чаю, вмостилася на дивані вдивляючись у гру світла й тіні.

  З коридору почулося шльопання босих ніг й на кухню зайшов Матвій. Чхнув.

-Будь здоровий! - машинально відказала я.

 Він дико зойкнув й різко ввімкнув світло. Шаленими очима витріщився на мене. З його обличчя збігли всі фарби, а губи повільно тремтіли. Він  судомно втягнув в себе повітря, пошарпав свою футболку, а потім запустив руку собі у волосся й декілька разів відчутно смикнув його.

- Твою бабусину радість! Якого чорта ти робиш в темряві? Я мало в штани не напудив,- трохи тонким голосом, емоційно, відказав він.

- Тю, нервові всі тут такі, - знизала я плечима.

- Ти взагалі притомна? - заволав він.

- Чого ти психуєш? - виразила я здивування. - Сиджу на кухні п’ю чай. Нікого не чіпаю.

- Ху! - видихнув він й налив собі водички. - З тобою говорити все одно, що з …

Я зацікавлено підняла брови й речення він не закінчив.

- Звісно, у цьому я теж винна…І говорити зі мною не можна, і жити, і я зіпсувала твоє чудове життя. Зручно, то як! - холодно відказала я, поставила чашку й піднялася, щоб повернутися у свою кімнату.

- Ти…ти… - він психував, але поки, що контролював себе.

 І я вже встигла пожалкувати про свої слова. Це якийсь, певно, не той шлях, що може привести до мирно існування разом. Що так складно все на рівному місці? Й що я від нього хочу? Я ж не психую, що стілець - це лише стілець, а не розкішне крісло. Я ж не вимагаю, щоб квасоля заговорила, почала заробляти мільйони та дбати про мене. А тут, що мені не так? Чого я, взагалі, собі думаю, що він буде відповідати моїм очікуванням? У нього може теж є очікування стосовно своєї дружини. Тільки я про них…не знаю…Та, щоб його!

- Матвій, вибач, що налякала. Я того не хотіла.

Повернулася я до нього у дверях, бо все-таки провину за його страх я відчувала. Й пішла у свою кімнату.

        Серед моїх буденних розваг у мене була зміна інтер’єру. Хоча я і була не у захваті від шпалер та плитки, але моя практична сторона сказала, що не факт, що я тут надовго залишусь. Й від ідеї маленького капітального ремонту я вирішила відмовитися, а то пил, бруд і люди. Зате невеличкі зміни за допомогою нової постільної білизни, покривал, пледів, штор й всіляких корисних речей на кухню, будуть не такі рушійні та, однак приємні моєму серці. От ними я й зайнялася з присутнім мені ентузіазмом, тобто міри не знаючи. І вже четвертий день поспіль мені все возили, милі моєму жіночому серцю речі. Сьогодні мали привезти нові штори. Моїй спальні хотілося надати ніжності та романтичності. Тож я замовила лавандові штори та лавандове покривало на ліжко. У залі мені хотілося спокійних зеленів тонів, й підкреслити це має нова шторка й новий килимок й ще купа таких декоративних подушечок. Нещасну тюль на кухні я замінила на римську штору. Ой! Працювала не покладаючи рук.

       Інстинкт гніздування, видно, не вигадка, бо я з небувалим азартом носилася по квартирі й змінювала все. Яка це насолода розпакувати пакунок та дістати нову річ. І я цілий день бджілкою літала по квартирі, то килимок розстелити, то подушечки скласти, то дивилася, як дівчинка гладила мої штори з тюлю, а хлопчик їх чіпляв. Люблю таких. Карниза привезли та прикрутили, штори почепили. Замовлення виконали вчасно, самі чемні та ввічливі. Просто казка. До вечора я видихнулася, але квартира радувала око в новому убранні й тішила мій нюх приємним ароматом чистоти. З відчуттям гордощі за свою роботу й розчуленням від такої краси я сиділа на кухні та пила чай.

   Кішка зірвалася з підвіконня й кинулася до дверей зустрічати господаря. У дверях загриміли ключами, долинув шум з коридору, коли Матвій роздягався й вішав верхній одяг, сюсюкання до кішки.

  Й перше, що я почула це таке соковите матюччя зі згадуванням сякої-такої матері. За ним швидкий забіг Матвія по усім кімнатах, знову писк обурення й нещасне бурмотіння. Й нарешті він влетів в кухню.

- Що ти зробила з моєї квартири?

Він стояв весь такий у гніві й зло на мене полихав поглядом.

- Замінила штори, покривала, килимки.

- Чорт! Навіщо?

- Бо я тут теж живу.

- А зі мною порадитися не можна було?

- Можна було. Я ж це робила, але ти був зайнятий.

- Треба було краще пояснити, що ти хотіла зробити.

- Годі мене звинувачувати у тому, що ти не захотів мене чути. Інформація тобі подавалася і не моя то печаль, що ти її знехтував. Взагалі, що тебе не влаштовує?

- Це мій дім, - заревів він бугаєм.