Глава 6

- Донечко, привіт! - почула я, радісний голос мами.

Покосилася на годинник… це тільки сьома ранку.

- Привіт! Усі живі? - поцікавилася я.

- Тю, на тебе. Городиш таке. Звісно, все добре. Просто хотіла дізнатися, як в тебе справи?

- Мам, я безробітна й вагітна. О шостій ранку мене нудить.

- У тебе завжди, якісь відмовки.

Після такої відповіді, відсунула телефон до очей перевірити номер.

- Мам, усе нормально?

- Та, нормально, просто у мене уже з ранку день не задався, вирішила з улюбленою донечкою поспілкуватися.

- Звучить страшно. Я передзвоню.

І я побігла в туалет. Ранкова нудота, щоб її! Вмилася, забрела на кухню, заглянула в холодильник. Пахло м’ясом. Їсти хотілося, як перед смертю. Відрізала великий кусень і їла без хліба. Кішка нарізала довкола мене круги й нестямно волала, просячи мій кусок м’яса. Покосилася на неї, як на ворога, продовжуючи жувати насипала їй корму. Хвостате мурло того не оцінило й продовжило верещати на мій кусень.

-Я тебе ненавиджу! -  шепотом покричала на неї.

Але шматок м’яса кинула. Бо здавалося, що ще хвилина цього нявчання й не встою перед спокусою викинути кішку у вікно. Потойбічна зараза зловила його на льоту. Вп’ялася кігтями й люто заричала. Йоханий цикорій! Що за пекельне створіння? Що цьому Матвію рибок не тримати? Тихенько плавають собі, а не норовляться зжерти власника.

 Відчуття неадекватного голоду попустило, поставила собі чай. Фу! Я знову людина. Мене нічого не бісить й більше дико не хочеться їсти. Саме час поговорити з мамою. Принесла телефон зі спальні й сіла пити чай.

- Я коли була тобою вагітною мене теж нудило, - поділилася спогадами мама.

- І як ти з цим боролася?

- Ніяк, воно само пройшло. На той час до нас ще приїздила твоя бабуся, яка робила рейд по хаті й все журилася, яка в неї недолуга невістка.

- В бабусі, ще той характер був.

Враз пригадалося дитинство. Й вічні чвари між дідом й бабусею. Бабуся була таки трішечки тираном й діда  пиляла, ліпше пилки. Так, вони й прожили все життя.

- Мам, а ти не знаєш, навіщо вони побралися? Я щось теплих стосунків між ними не пам’ятаю.

- Часи тоді такі були. Дід вважав, що одружився не на тій й так вони все життя і промучилися.

- Але це ж жахливо. Навіщо? Чому просто не розлучилися?

- Тоді на світ народився твій батько й вони намагалися зберегти сім’ю. Замолоду, кохання видається чимось пристрасним, муки ревнощів, закоханість, миттєві зустрічі. Всі думки дівчинки-підлітка направлені на об’єкт її почуттів. А потім починається життя з його побутовими та фінансовими труднощами, проблемою відсутності часу й занепокоєнням про майбутнє. Як результат, ніхто не отримує любові у достатній кількості. Всі чомусь цього чекають від свого партнера, що саме він має нас любити. Всі ми хочемо бути коханими, але іноді варто почати першою давати любов своєму чоловікові. Треба пам’ятати, що багато чоловіків виросли в сім’ях, в яких не прийнято відкрито виражати свої почуття, тому вони не уміють виявляти любов до дружини.

- Мам, а що за дивна розмова з тонкими натяками? - нахмурилася я.

Мама тяжко зітхнула, я вже майже це побачила, як вона закотила очі з мольбою, за що мені це.

- Меланія, просто забудь свої мрії про ідеальний шлюб, почни будувати хороший шлюб з твоїм чоловіком.

- Мої мрії про шлюб, взагалі закінчилися в підлітковому віці на білому платті. Все, що з тим шлюбом робити далі я й тоді не уявляла.

- Меланія, але ж ми з твоїм батьком прожили чудове життя?

- Але ж ти його знала й виходила заміж через кохання.

- А ти б не нила оце, а придивилася до хлопця, раз так все сталося.

- Добре, матуся, пішла борщ варити. Я, до речі, на кулінарні курси записалася.

- Я пишаюсь тобою, - тяжко зітхнула вона.

- А я, як пишаюсь. Не бери дурного в голову. Розберуся. В мене все добре.

- Я ж тебе знаю.

- Мам, я навіть саму себе не знаю.

- Можливо це так. Й можливо, ти виявиш багато неприємних сторін свого судженого, може він хропить, або не прибирає за собою, або весь час відкриває вікно, коли тобі холодно, або постійно запізнюється на вечерю. Шлюб - то самі важкі з людських відносин й тобі обов’язково будуть потрібні тактовність й терпіння, бо щоб побудувати добрі відносини, потрібні зусилля. Кожен з нас просить, але ніхто не дає. Розірви це коло. Змінює любов, а ворожість викликає тільки ворожіть.

- Я все зрозуміла. Піду візьму кошичок й буду сіяти любов. Мам, а я точно твоя дитина?

- А ти думаєш, ми вибрали б тебе? - в голосі мами, звучав скептицизм.

- Переконала, - тяжко зітхнула я. - Мам, я тебе люблю.  І тата люблю, і брата з невісткою …

Вона нахабно розсміялася.

- І ми тебе любимо. Зятя мені тільки не доконай. Бо його спочатку від тебе не дочекаєшся, а коли нарешті він в мене є, то дай боже йому сил і наснаги.