Глава 4

  Прокинулася. Нудить. Добігла до туалету, поспілкувалася з білим братом. Попустило, але далеко вирішила не йти, по собі знаю ненадовго. Другий забіг до туалету. І, о щастя, можна було спробувати поїсти й випити кави.

     В цей епічний момент зі своєї кімнати виповз Матвій. Його, видно, теж мутило, а тут ще і я видавала такі звуки, що надихали. Виглядав він шпетно, навіть шкода його стало.  Я завмерла на хвилину, а він потягнувся за пляшкою з водою.

  Я налаштовувалася, тобто спробувала зобразити вираз жаху й обурення. Мій вираз обличчя він вловив, аж спинився пити воду і так багатозначно глянув на мене.

- Що це? - тремтячим голосом видавила я з себе.

- Де? - хрипло перепитав він.

 А я так виразно глянула на його сорочку, він слідом за мною перевів погляд і наткнувся на слід поцілунку червоною помадою. Він дивиться на той слід й збентеження буйним цвітом проступає на його обличчі.

- Ти….ти …я….ми тільки одружилися, - запинаючись, проговорила я.

Він вмикає весь свій розумовий потенціал й намагається зрозуміти, що це й звідки ці сліди взялися.  Відтягує сорочку, розглядає багряно червоні сліди помади. Й судячи з того, як він хмурить його брови, просвіт не приходив.

- Я не розумію, що це, - чесно сказав він.

- То помада, - люб’язно пояснила я. - Ми тільки одружилися, а ти…ти шляєшся по бабах!!! - додала я істеричної нотки.

Матвій поморщився, звісно, голова ж болить.

- Я не шлявся по бабах, -  хриплим голосом, заперечив він.

- Я можу дізнатися де ти був?

- Просто з друзями сидів…пив, - з заминкою додав він.

А тримався він добре. Спокійно так, аж замилувалася.

- Ти приходиш додому п’яний зі слідами помади на сорочці. Ти вважаєш це нормально?

- Це ВСЕ ненормально, - буркнув він.

- Правда? Знаєш, те, що жінка виношує дитину не робить її крайньою. Ти в цьому процесі такий же співучасник. І у рівній пропорції відповідальність на тобі теж лежить.

- Я знаю, - приречено прозвучав його голос.

Хех! Як можна з цією байдужою мордою скандал влаштовувати? Ех! Вчитися мені ще й вчитися створювати проблеми на рівному місці. Ти давай, ще поспівчувай йому. Тьфу ти! Тільки нерви на вітер.

В цьому мій організм був згоден, бо шлунок вимагав їжі. Терміново! Негайно! Й довелося приділити увагу насущному, на вдоволення потреб бунтівного організму, чим негайно скористався Матвій й чкурнув геть з кухні.

Хм, перший сімейний скандал не вдався. Нічого! В мене ще буде шанс, навчитися розгортати армагедон.

 На сніданок була яєчня. Й по доброті душевній я й Матвію приготувала порцію. Хоча може це я поквапилася, з чого б це після слідів помади на його сорочці я б його готувала? Може подумати, що хочу отруїти. 

- Яєчню зробила будеш снідати? - крикнула в глиб квартири.

 Й Матвій, після душ, намалювався на кухні. З долею сумніву глянув на мене, але спокійно сів й почав їсти. Гм! В мене, видно, надто кровожерливі ідеї. Їсть собі людина спокійненько, без жодної лишнього помислу… Каву я теж зробила на двох. Взяв, принюхався, зробив ковток.

- Що це за кава? - з-під лоба глянув він на мене.

- Моя улюблена.

- Смачна.

- Це добре. Я б хотіла сходити за продуктами. Ти можеш піти зі мною?

- Там холодильник забитий… - почав він.

- Розумію, - спокійно сказала я, з таким виразом обличчя, звісно, розумію у тебе ж помада на сорочці була.

- Але думаю ми можемо піти, - тут же сказав він.

- Дякую! - вичавила з себе чарівну посмішку.

Мій телефон тихенько бренькнув, прийшло смс. Відкрила повідомлення.

Погань, думаєш залетіла і все він твій? Ти себе бачила? Нікчемне створіння. Племінна кобила. Зроби собі добре зникни туди звідки ти виповзла на цей світ.

Перечитала декілька раз, ніяк не могла зрозуміти, що за дурня. Махнула рукою й забула про дану смс.

    Похід в магазин був довгий. Матвій безрадісний від бодуна, насурмлений від своїх думок і пониклий від моєї малесенької ганебненької сімейної сцени з помадою, приречено ходив за мною слідом.

    І я навіть навмисне не хотіла випробувати його терпіння, просто магазин був мені не знайомий, продукти я планувала на тиждень, а в просторі орієнтувалася погано. Тож, він ходив за мною, маявся, страждав, але мовчки терпів. Я раділа й пхала продукти у візочок. Звісно, я дозволила йому бути чоловіком до кінця, він розрахувався й все це заніс спочатку в багажник, а потім у дім. Я люб’язно відкривала йому двері й чемно подякувала за допомогу. Ввічливість ніхто не скасовував. Ніщо не коштує так дешево й не цінується так дорого, як ввічливість.