Глава 3

   Додому я повернулася розбита. Захотілося відразу полежати. Полежала. Подумала. Зачепила мене за живе розмова з Вікусею. І я навіть дозріла домовитися з Матвієм на мирне співіснування. А що? Така колаборація може бути цілком успішна. Думку я покрутила в різні боки. Надихнулася. Й зібралася зустрітися віч-на-віч зі світом, а конкретно зі своїм чоловіком.

   Проте Матвія вдома не було. Яке прикре розчарування. Я може налаштувалася корелювати наші відносини. А тут халепа. Хмикнула. А щось справді мій чоловік, якось забувається, що в житті то йому УЖЕ пощастило й він тепер одружений на мені…Гм!

   Аби себе зайняти, вирішила речі порозкладати. Й розпочала той хресний похід за комфорт з ванної. Ванна кімната була досить простора, над умивальником висіла біла шафка розділена на двоє дверцят й хаотично завалена всілякими лихом. Лихо я перебрала й культурно засунула в одну сторону шафки, іншу сторону зайняли мої речі. Як на мене, було мило. Також в трудовому пориві навела лад у своїй кімнаті. Після цих подвигів мене накрило відчуття голоду. Пошкандибала на кухню. Вірна охоронниця Матвієвого дому пильно стежила за усіма моїми пересуваннями. Я в кімнаті, вона у дверях, я в ванній вона у дверях, я на кухні, вона на своєму улюбленому місці. А я то думала, що це тільки в казках чорні кішки були вірними супутницями Баби-Яги. І як оце зрозуміти? Вирішила тварину ігнорувати…і свої думки теж.

     Холодильник був досить скромно заповнений, мінімум овочів, максимум м’яса. М’ясо - це добре, вирішив мій організм й натякнув на такий добротний кусок стейка. На гарнір зварила банальну вермішель. Їла я з задоволенням й навіть від задоволення видавала якесь вурчання.

     Гримнули вхідні двері. Я чула, як роздягався Матвій. Чула, як він зайшов у ванну, ввімкнув воду і вже за кілька хвилин звідти роздався рик.

- Що це? Де мої речі?

Й на кухню влетів Матвій з моїм крем-милом.

- Крем-мило, ніжне для вашої шкіри, - прокоментувала я.

- Навіщо ти мої речі брала?

- Я ж мала кудись свої речі розкласти.

- А мої навіщо чіпала? Я ненавиджу, коли беруть мої речі. Ніколи більше не бери мого.

З перекошеним від злості обличчям, потрусив він перед моїми очима милом. Я  розгубилася від його такої  бурхливої реакції всього лише на те, що я переклала його речі.

- Матвій, ми взагалі то одружилися. І я тепер теж тут живу, - пробурмотіла я.

 Його обличчя, смикнулося у гримасі. Він  рвучко вискочив з кухні, а потім знову кудись подався грюкнувши вхідними дверима.

       Я тремтячими руками поклала виделку. Помацала своє обличчя, на якому була доріжка від сліз. Н-да! Емоційна нестабільність просто на всю голову! І чого мене плющить? Що за дивне відчуття жалощів до себе? Й відчуття мого персонального кінця світу?

    Такою самотньою й всіма покинутою я останній раз почувалася, коли загубилася дитиною в ЦУМі. З їдучими відчуттями вирішали розібратися, старим перевіреним методом, що завжди допомагав. Тобто, сісти й записати все у свій щоденник. Нерозбірливий клубок емоцій, що гриз мене всередині, виливався в прості й зрозумілі слова на папері. В голові влягався хаос, а від емоцій мене переставало рвати на шмаття. Після цього приходило розуміння, що в принципі всі проблеми, які здавалися пупом землі, на справді, не такі й глобальні.

       Я помила посуд на кухні й перебралася у кімнату. Дістала щоденник й знайшла ручку. Тож розпочнемо. Що ж мене бентежить? Що лякає найбільше? Прислухалася до себе.   

   Незапланована вагітність? Це зрозуміло! Ошелешена. З жахом думаю, що моє таке звичне життя зміниться й вже ніколи більше не буде таким, як було. Не маю ні найменшого уявлення, як мені жити далі.

   Невпевненість в майбутньому? О, так! Це явно розшарпує мою віру в краще майбутнє. Що ж, подумаємо. Отже, неймовірний оптимістичний варіант: моє життя з Матвієм налагоджується, ми один з одним розуміємось й далі живемо довгим щасливим життям. В нашому випадку більш реалістичний песимістичний варіант: життя з Матвієм котиться під три чорти, ми розлучаємося, я залишаюсь з дитиною сама. І що далі? Деякий час я живу на заощадження, потім йду на роботу й наймаю няню. Гм, а песимістичний варіант не такий вже й поганий. Тобто, у будь-якому разі життя продовжується. Я відкинулася головою на подушку й несподівано відчула полегшення. Навіть дихати стало легше. Перше правило - виявити проблему, друге - зрозуміти, як проблему можна вирішити, третє - жити далі.

   Всі мої емоції вляглися, холодна голова повернулася. План був складений, майбутнє вже не виглядало сірою масою й не лякало своєю не визначеністю. Почала з простого, як можна більше дізнатися про вагітність та пологи. Далі знайти хобі для себе, щось чого я раніше ніколи не робила. І, в принципі, скористатися цим часом, відпочити та отримати щонайбільше від життя. Потягнулася, дістала й ввімкнула ноутбук, знайшла рекомендовану книжку про вагітність та пологи й розпочала читати.

     Основні висновки зробила такі, що, по-перше, при вагітності у жінки змінюється психіка та її ставлення до оточення. Вагітна по особливому реагує на зовнішні й внутрішні подразники. А по-друге, позитивний настрій під час вагітності допомагає виносити здоровішу дитину. Дані думки мене захопили й натякнули, що можна жити по-іншому. Я задумалася і над словами Вікторії, і над книжкою, що читала, і над запитанням, а що я хочу?