Глава 2

  Й це чудове свято в родинному колі, завершилося. Гості розійшлися. Хоча, може то мій зеленуватий вигляд їх до того спонукав? Але, на останок, нагородивши нас цінними порадами, всі роз’їхалися. Зітхнула з полегшенням. Проігнорувала брудний посуд. Посунула у свою кімнату. Й з полегшенням скрутилася бубликом на ліжку.

   Почула, як закрилися вхідні двері, відразу дофантазувала, як мій новоспечений чоловік кудись дременув й з полегшення видихнула своїй самотності. Щоправда, самотою впилася не довго. В шпарину дверей просунулася нахабна морда чорної кішки. Котяча принцеса, з незалежним виглядом, пройшлася й позаглядала на мене. З кішкою ми не зійшлися з першої ж миті знайомства. Шкідлива тварина з хвостом морквиною зирила на мене з таким гордим виглядом, що просто бісило. Повернулася на інший бік ігноруючи нахабу й непомітно для себе заснула.

   Прокинулася від шкрябання ключів по замку вхідних дверей. Хвилину прислухалася до багатства звуків з коридору. В тому оркестру було й шарудіння, шкряботіння, шипіння, бренькіт, цокіт, бурчання. Зачарована дивними звуками вийшла подивитися, що там коїться.

   Матвій, п’янезний, як чіп, похитуючись тримався за стіну й пробував стягнути з себе взуття. Поглянула на годинник, третя ночі. А непогано так, мій чоловік уміє розважатися.  Повернулася у свою кімнату й закрила двері. Так розпочалося моє сімейне життя. 

     Ранок зустрів нудотою. Потім пробувала їсти. Знову понудило й нарешті потягнуло на каву й лимон. Ось так, я і сиділа на кухні жувала лимон та запивала його кавою, прислухаючись до свого організму. Дивно, але йому, здається, все подобалося. Принаймні не нудило. Прижмурила очі від задоволення.

       На кухню виповз Матвій в розстебнутих джинсах й перекошеній майці. Зі столу він схопив пляшку з водою й жадібно почав пити. Його кадик, в тон його ковтальних рухів, ходив ходуном. Розпатлане волосся й покрите щетиною запухле обличчя робили його схожим на пірата, котрий бачив ром, але давно не бачив цивілізації. Він допив й мазнув мене поглядом. Скривився від того, як я кусала лимон, повернувся й побрів у свій барліг. Просто мрія, а не чоловік. Дратувало! Поки що все дратувало. Й щоб випустити пар відраяла до скрипіння увесь вчорашній посуд. Хух! Попустило. І як, після цього, не вірити, що праця з нас робить людину? Заварила ще чашку кави. Уумм, майже люблю життя.

     Вдома мені сидіти не хотілося. Ще надто незвичною була для мене ця квартира. І я щиро сумувала за своєю. У цій квартирі я обжила тільки одну кімнатку. Ще одну займав Матвій. Й одна була вітальнею. У свою кімнату я тільки-но й встигла, що перевезти речі. Щось робити з інтер’єром у мене ще не було ні сил, ні часу, ні бажання. Кухня також виглядала суворою й чоловічою. Жодних, милих для жіночого серця, штучок у ній не водилося. Все трималося в стилі мінімалізму й «хай буде так». Обвела кухню потьмареним поглядом. Присмутилася від того всього чужого й нерідного. Потикала в телефоні номер моєї незмінної подруги. Вікуся мені зраділа.

- Ну, що молода мамуся? Як почуваєшся? - в її голосі чулося задоволення й грайливі нотки.

- Не питай й не будеш знати, як мені вкрай паскудно, - понуро відповіла я.

- Всі вагітні, емоційно нестабільні, дратівливі й плаксиві.

- Тоді поїхали десь пообідаємо?

- А, давай! Мої поїхали до бабусі. В мене повна воля. Десь години за дві в нашій кав’ярні. Нормально буде?

- Навіть чудово, - щиро зраділа я перспективі змитися з дому.

Положила телефон. Залізла в холодильник з запитанням, що б мені такого ще з’їсти від чого мене нудити не буде? Питання було складне. Діставала, дивилася, нюхала й клала назад у холодильник. Не лізло. Захотілося яєчні з беконом. З острахом, що це бажання зникне, я швидко все зробила. І, о диво, мені хотілося це з’їсти. За себе пораділа. Ні, ну правда, ти їси, а тебе не нудить…То вже блаженство. Швиденько збігала в душ й зібралася на зустріч.

 У нападі гарного настрою вирішила пройтися. Втіха закінчилася швидко, знудило в першу ж урну від запаху вихлопних газів. А попереду ще довгі місяці вагітності. Я застогнала. На зустріч прийшла розбита й морально доконана.

Вікуся мене вже чекала попиваючи каву й погойдуючи ногою. При моїй появі у неї витягнулося обличчя.

- Тебе звідки випустили? -  з жалістю подивилася вона на мене.

- Мене нудить, не зважай.

- Це зрозуміло. Що дійсно так погано?

- Мене нудить від усього їжі, запах й просто, коли просинаюсь.

- Це все тимчасово. Нудота скоро пройде. Дитинка буде рости. Взагалі, радій і насолоджуйся своїм станом.

- З чого то радіти? Нудить. Ненавиджу життя…

- Меланія, ти вагітна. Перепади настрою тобі притаманні. Але, моя хороша, подивись на життя під іншим кутом. Я насолоджувалася своєю вагітністю. Мені все подобалося.  Це було таке диво відчувати, як росте моя дитина. Це здорово! Це супер! Таке не передати словами.

- Може я ще не готова до такого щастя?

- Меланія! - Віка звузила очі й сердито на мене глянула. - Ти ідіотка! Ти отримала все, нічого для цього не роблячи, тому видно й не ціниш, те, що тобі дано. Ти навіть не уявляєш скільки жінок у наш час мають проблеми з зачаттям. Скільки жінок хочуть мати дітей й не можуть. Вони роками лікуються для того, щоб відчути свою дитину в собі. Батько твоєї дитини навіть одружився з тобою. Тобі уже дано все і чоловіка, і дитину.  Тільки розпорядитися цим правильно. А ти сидиш й ниєш, як у тебе все погано. А що в тебе погано? Тобі немає що їсти? Є, бо про тебе турбуються. В тебе немає де жити? Ти вагітна й на вулиці? Ні! Знову ж про тебе потурбувалися й ти живеш в комфорті. Ти вагітна? Та мільйони жінок мріють опинитися на твоєму місці. Живеш з чоловіком? Слухай, та жінки для цього роблять усе можливе й неможливе, щоб одружитися з молодим і здоровим чоловіком. І що в тебе там було? А, так! - луснула вона себе по лобі. -  Виснажлива робота, як мінімум 10 годин на добу. Так! Неймовірні перспективи. Просто запаморочливі, дожити до скількох там… 60 чи 65 років? Й не факт, що при такому способі життя ти доживеш. І як?  Самотньою, зосередженою на роботі сукою?