Епілог

І кожен фініш – це, по суті, старт.

Ліна Костенко

У квартирі Зоряни зібралися Єва, Женя і Богдан. Офіційним приводом виступав День народження дівчини, але насправді вона мала набагато вагомішу причину. Іменинниця явно сильно хвилювалася і не могла цього приховати.

— Зорько, давай краще я, — озвалася Єва, коли та вже втретє повернулася з кухні з розгубленим поглядом замість столового приладдя, як планувалося.

— Ні, краще вже сідай, — кивнула в бік святкового столу, сидячи за яким, щось обговорювали Женя й Богдан. — Мені лише виделки треба принести й все буде готово.

— В тебе на кухні Вілл Сміт в чорному костюмі? [5]

— Аби був, взяла б тобі автограф.

— Ага, а якщо ти просто забуваєш, що постійно на нього натикаєшся? — Єва вдала переляк. — Слухай, а раптом він там бореться з кимось небезпечним?!

Зоряна, явно не налаштована на жарти, буркнула щось нерозбірливе у відповідь, але таки погодилася, щоб за виделками сходила подруга. Єва саме закінчила розкладати столове приладдя і ледь сіла на своє місце біля Жені, як у двері подзвонили. Іменинниця одразу кинулася відчиняти, лишивши гостей, що нічого не розуміли, обмінюватися спантеличеними поглядами. З коридору почулися характерні звуки — хтось заходив і роздягався, а ще — перешіптування.

— Слухайте… — повернулася Зоряна, але, на загальний подив, сама. — Я мала б попередити раніше, але сьогодні я вирішила познайомити вас зі своїм нареченим.

— Невже пелена таємничості нарешті спаде?! — фиркнула Єва.

Дівчина давно знала, що в житті Зоряни з’явився особливий чоловік, але та вперто відмовлялася зізнаватися хто він. Подруги навіть пару разів посварилися через це. Єва не могла зрозуміти, навіщо їй постійно розповідати про хлопця, якщо не можна ні імені назвати, ні фото показати.

— В мене була причина мовчати.

— Ну… демонструй свій страшний секрет.

— Твої ставки? — напівпошепки звернувся Богдан до Жені.

— Знущаєшся?

— Ну давай, так веселіше.

Дівчата витріщилися на них так, ніби вони раптом одночасно втратили здоровий глузд.

— Хай буде три сотні.

— Ставлю втричі більше.

— Агов, ви це про що? — прикрикнули одночасно Єва і Зоряна.

— Ти проси свого нареченого, а ми потім розкажемо, — хмикнув Богдан. — Він там, бідолаха, саменький. Якось негостинно.

— Заходь, — відказала Зоряна, обернувшись через плече.

Наступної миті перед присутніми постав всім знайомий, як мінімум з фотографій, чоловік, а слідом за цим Єва майже одразу втратила свідомість. Женя ледь встиг спіймати її.

Дівчина відчула, що лежить на дивані, коли почала приходити до тями. Присутні нервово переговорювалися між собою, але вслухатися геть не хотілося. Як Єві здалося, вони оточили її по колу.

— Це я винна, — Зоряна ледь-ледь стримувалася, щоб не розплакатися. — Я мала підготувати її до цієї новини. Ні! Не так. Мені взагалі не варто було… з ним…

— Єва просто іноді буває занадто емоційною, — спробував заспокоїти її Женя, але його дружина безпомилково розшифрувала інтонацію чоловіка: він і сам розхвилювався від того, що подібна новина спричинила таку яскраву реакцію. Невже ревнує?..

— Слухайте, а вона не захворіла? — озвався Богдан. — Емоційність емоційністю, але вирубитися — навіть для Єви занадто. Вона не така слабкодуха.

— Та ну вас! — дівчина так несподівано сіла на дивані, що трійка, котра оточувала її, дружно відсахнулася. — Ніби біля смертного ложа зібралися. Так! — підняла руки перед собою. — Поки не посипалися запитання… По-перше, — покосилася на подругу, — ти не винна ні в чому, окрім того, що не зізналася одразу. По-друге, — перевела погляд на Женю, — мене не зачепила ця ситуація так, як ти понавигадував собі. — Покрутила головою, оглядаючись навколо, аж поки не знайшла чоловіка, який стояв окремо від усіх, спираючись на одвірки. — О, Артемко, так от ти де! Тож, по-третє, вітаю зі скорим весіллям. І нарешті, по-четверте, — змістила погляд на Богдана, а потім знову на Женю, — не хвора я, а знепритомніла напевно тому, що… вагітна.

— Е-е-е… — все, що зміг видавити з себе майбутній татко.

— Ммм… Зрадів, — короткий смішок. Всі присутні ніби заклякли, витріщившись на неї. — Давайте просто підемо поїмо. Мені стає некомфортно, — демонстративно спустила ноги з дивану на підлогу.

Нарешті посипалися привітання, обійми й полегшені видихи.

Градус напруги знизився так само швидко, як і підскочив. День минав за розмовами, тостами й танцями. Лише Артем тримався дещо відсторонено від усіх, окрім Зоряни. Він знав, що його колишня наречена пару місяців тому вийшла заміж. Звісно, ніяких любовних мук від того не відчув, але по чоловічому самолюбству це таки трохи вдарило. Їй вистачило всього двох років, аби зійтися з іншим, вискочити заміж і, як з’ясувалося, завагітніти. А це навіть не половина тривалості їхніх стосунків. Коли йшов до Зоряни, потайки сподівався, що зможе хоча б трохи відігратися, що Єва також відчує удар по самолюбству, але очевидно, що їй байдуже.