Частина четверта. Естафету передав, естафету прийняв

Чоловік, якщо б і зміг зрозуміти, що думає жінка, все одно не повірив би.

Дороті Паркер

Хвиля роздратування збільшувалася в геометричній прогресії. Єва, як їй здавалося, вже більше сотні разів навпомацки повторила стандартний рух пальцем по сенсорному екрану, що виявилося безрезультатним. Ніщо не здатне так сильно роздратувати сонну людину, як невдалі спроби вимкнути будильник, не розплющуючи очей. Хіба пищання комара над вухом, але це лихо трапляється ввечері.

Нарешті їй вдалося досягнути своєї цілі, телефон припинив видавати стандартний паскудний звук. Дівчина з насолодою перевернулася на інший бік, навіть почала потроху знову провалюватися в сон, але схоже не судилося.

У затуманену свідомість прорізався чийсь тихенький голосок:

— Алло… Алл-о-о-о-о… Чому мовчиш?

І тут Єва зрозуміла, чому так довго не вдавалося вимкнути будильник. Нарешті прокинулася достатньо для того, щоб згадати, що взагалі його не заводила — пошуки пошуками, а не висипатися під час відпустки — це гірше смертного гріха. Та й взагалі вона більшу частину часу тримала мобільний вимкненим. Напевно напередодні сильно стомилася, тому й забулася за нього.

Дівчина взяла до рук телефон. На дисплеї світився напис «Мама». О! Давненько вони не зідзвонювалися.

— Слухаю, мамуню, — професійно зробила голос максимально не сонним.

— Ну нарешті! Ото зв’язок! Стабільний, ніби моя психіка після знайомства з твоїм татком.

Євині батьки — то чудна пара. Замолоду як почали сваритися через кожну дрібницю, так і донині живуть. Вони з тих людей, які завжди знаходять за що б причепитися, але водночас, догиркавшись до налитих кров’ю очей, крізь зуби цідять «люблю тебе». Ніхто їм не пророчив довгого сімейного життя, навіть вони самі. Але наперекір всьому і всім ці двоє вже майже три десятиліття залишалися сімейною парою.

— Ти як завжди…

Далі полилася стандартна розмова між мамою й донькою про все і ні про що. Маленькі крихти хвилювання дівчини швидко розвіялися. Очевидно, що жінка не здогадувалася про геть нерозумну витівку своєї єдиної дитини. Також Єва чомусь вирішила притримати інформацію про те, що отримала пропозицію від Артема і погодилася на неї. Це дівчину спантеличило, адже вона завжди прагнула повідомити мамі радісні новини. Та як слід обдумати ситуацію не встигла, бо…

— А ти знаєш, що вчора в твоїй школі сталося?

— Щ-що? — відчула як спалахують вуха і стає млосно всередині.

— Вчитель, в якого ти закохана була, схоже з бабами своїми не розібрався.

— Ти знала?!

— Знала що? А, ти про твоє дитяче захоплення біологом? Та ти ж про нього тріщала ледь не щодня. Що тут знати! Ти мені тоді додала кілька сивих волосин. Ледь дочекалася, коли школу закінчиш.

— А що, не влаштовував такий проєкт зятя? — вирішила перевести все в жарт.

— Та ти тоді такою вітряною і мрійливою дівчинкою була… І геть дитиною. Між вами прірва пролягала. Я боялася, аби це не переросло для тебе у драму, — помовчала трохи й додала: — А зараз я знаю, що він ще й непутящий якийсь.

— Тобто?

— Ой, я ж не розповіла. Суть ось в чому… — ця жінка завжди вміла в барвах розповісти про подію. З епітетів та інтонацій Єва зробила висновок, що мама тепер думає про вчителя як про бабія. Неприємно. Довелося з усіх сил стримуватися, аби не розбовкати зайвого.

— Мам, а що то за дівчина була… — обережно перейшла до того, що її хвилювало найбільше, — якій так не пощастило?

— Не знаю. Шкільнота відео злила, але обличчя «замилила», імен не називала. Та і якість того ролика дуже низька. Але воно й на краще, кому захочеться такої слави?

— І то вірно. А де саме відео опублікували? — Єва постаралася останню фразу сказати тоном людини, яка колись, можливо, знічев'я подивиться його.

— В групі нашого міста.

Дівчина ще трохи поговорила з мамою і вони попрощалися. Щойно поклала слухавку, одразу почала шукати той самий ролик. Сильно старатися для цього не довелося. Публікація, що з’явилася о першій ночі, вже зібрала більше тисячі лайків і сотні коментарів. Хтось просто сміявся, а хтось обирав чиюсь сторону і відповідно захищав або вчительку, або «незнайомку». Були й такі, що співчували Георгію Степановичу, або різко засуджували.

Обличчя Єви й біолога були «замилені», а от Олі так сильно не пощастило. У дівчини було два пояснення: або школярі недолюблюють вчительку математики, або їхня ціль полягала в тому, щоб ославити своїх вчителів, але вони не наважилися показати обличчя того, з ким ще доведеться вчитися.

Єва з десяток разів передивилася відео, поки не без полегшення дійшла висновку, що її там дійсно не впізнають. Дівчині навіть стало трохи шкода Олю. Мабуть, з працевлаштуванням у неї виникнуть проблеми.

***

Після сніданку Єва ввімкнула режим детектива. На її власний подив, вчорашня пригода сумнівної приємності не відбила в неї бажання шукати хлопців, які їй раніше подобалися. Ще раз проглянувши свій список, вона дійшла висновку, що з незнайомцем, який цілком міг виявитися немісцевим, і сином лікарів, який ще в шкільні роки переїхав, буде складніше. З двох, що лишилися, обрала своє кохання з дитячого садочку, керуючись методом вибору Георгія Степановича, коли потрібно когось викликати до дошки: з кінця списку, з початку, знову з кінця і так далі.