Частина перша. Божевільні думки, божевільні ідеї… суцільне божевілля

Не всяка людина, що пізнала глибини свого розуму, пізнала глибини свого серця.

Франсуа де Ларошфуко

— Ти лише глянь, Зорько! — Єва підняла перед собою правицю і постукала кінчиком нігтя по безіменному пальцю, де так ідеально, ніби й завжди там була, прилаштувалася каблучка. — Я виходжу заміж!

— Так от що ти мала на увазі під «грандіозним приводом» для червоного напівсолодкого з мого бару.

Зоряна кинулася вітати подругу, а опісля вони поїхали за вище згаданим вином.

За плануванням незабутнього весілля та ідеального образу нареченої минала година за годиною. Єва могла присягнутися, що почувається найщасливішою жінкою на світі. Вона б і не проговорила вголос раптову дивну думку, а просто пожбурила її туди, звідки та підкралася, аби не випитий алкоголь:

— А шкода, що я з іншими не спробувала…

— Що?

Зоряна нетямуще витріщилася на неї. Спіймавши погляд подруги вона зрозуміла, що сказана фраза вирвана з потоку цілісного ходу думок в її голові.

— Ну, знаєш, до Артема були інші хлопці, які мені подобалися…

— І?..

— Я так і не спробувала з ними.

— І що я маю на це відповісти?

— Сама не знаю, якщо чесно. Просто я раптом подумала, що вони ніби справи, які відклали на потім, але забули про них.

— Не розумію твоєї аналогії… Може краще…

— Ні! Ось послухай…

У житті кожної дівчини рано чи пізно стається доленосна зустріч з людиною, яка розбиває життя на «до» і «після», коли раптом припиняєш задивлятися на інших. Так сталося у Єви з Артемом. Втім, до знайомства з ним вона, якщо можна так сказати, полюбляла закохуватися.

З першим об’єктом своїх романтичних переживань вона ходила до дитячого садочка. Дорослі зазвичай розчулюються від подібного і добродушно посміюються, та для самої Єви розгорнулася особиста драма.

Хтозна, народжуються деякі хлопці улюбленцями жінок, чи стають ними, але Богдан вже був таким у свої чотири. Дівчатка з садочка постійно гуртувалися навколо нього, заманювали гратися в родину або хованки, а найбільшими щасливицями вважали себе ті, яким випадало виступати разом з ним на новорічному та інших святах.

Єва, як істинна юна леді, вважала за приниження бігати за хлопцем, особливо за тим, який подобається. Та ще більшою ганьбою стало для неї усвідомлення своєї закоханості у малолітнього бабія. А відтак, вона постійно супилася і говорила, що Богдана терпіти не може.

Вдруге дівчина закохалася у третьому класі. Того року до них перевели хлопчика, на ім’я Станіслав, родина якого переїхала з іншого міста. Всі шепотілися про те, що він син відомих лікарів, які відкрили власну клініку. Тому хтозна, чи то шанована родина, чи то біляве хвилясте волосся і насичено сірі очі спонукали появу трепетних почуттів. Єва кілька місяців вибудовувала стратегію зізнання, а також хитрі манівці для відступу, якщо почуття виявляться невзаємними. Та тоді їй судилося дізнатися, що тривала бездіяльність в любовних справах може мати трагічні наслідки. Станіслава несподівано знову перевили до іншої школи, а її таємні почуття мусили такими й лишитися.

Черговим коханням дівчини став старшокласник Артур. Все лихо було в тому, що вона навчалася у сьомому класі, а він — в одинадцятому, що рівносильно віковій прірві. Та якщо з цим, на думку Єви, справжня любов могла впоратися, то з наявністю в нього дівчини-ровесниці тринадцятирічній дівчині не потягатися. Все, що їй лишалося, крадькома вихоплювати секунди під час випадкових зустрічей у шкільних коридорах.

Найбільш незвичним і ганебним було її кохання з першого погляду, яке довелося відчути влітку перед одинадцятим класом. Той день видався дуже спекотним. Єва і Зоряна прогулювалися містом, а якщо висловлюватися точніше, переміщувалися від одного затінку до іншого. Ближче до вечора, коли температура почала йти на спад, подруги натрапили на вуличних музикантів. Натовп сформував щільне півколо біля них, а найсміливіші вийшли танцювати парами.

Єва погойдувалася в такт, замріяно роздивляючись музикантів, коли раптом її схопили за зап’ястя і потягли на імпровізований танцмайданчик. Отямившись від шоку, дівчина змогла розгледіти того, хто це зробив. Нахаба виявився високим підтягнутим шатеном з горіховими очима. На вигляд йому можна було дати років сімнадцять-вісімнадцять. Єва заусміхалася, ігноруючи лемент думок стосовно того, що вона зараз виглядає як дурепа. Не припинила це робити й коли мелодія завершилася. Симпатичний незнайомець відповів, як здалося на перший погляд, взаємністю. Дівчина не одразу усвідомила, що то не посмішка насправді, а… насмішка! Хлопець сфокусував погляд на її волоссі зліва і, коли усвідомив, що ось-ось засміється, притиснув праву долоню до губ.

Єва в паніці схопилася за сумочку, перекинуту через плече, і похапцем видобула з неї дзеркальце.

— На тебе напакостили голуби, — озвучив незнайомець те, що вона вже й сама помітила.

Та не встигла дівчина провалитися крізь землю від сорому, як почав накрапати дощ, який моментально переріс у зливу, і подаруночок від птахів почав стікати вниз по волоссю.

— Та то на щастя, не… — винувато озвався незнайомець, та не встиг він договорити, як Єва рвонула прямісінько в натовп, який намагався втекти від дощу.