Вояк

   Льоха був п'ятирічним хлопчиком з повними щічками та блакитними очима. Всі мамині подруги, бажали потрогати його за щічки, та зазначити, що він - "дуже гарний хлопчик". Влітку садок не працював, родичів в селі не було, а мати тяжко працювала, бодай заробити копійчину, тому він весь час проводив у дворі. Його мати, йдучи з ранку на роботу, прохала бабусь, які сиділи у дворі, здавалося нескінченно, за ним доглянути. І хоч толку - з їх "дитино не відходь далеко" не було - це тривало день у день.

    Батько Льохи загинув в АТО, але перед від'їздом він подарував йому іграшкового вояка. Цією іграшкою хлопчик дуже пишався і нехай всі навколо гадали, що це через подарунок батька, але, на його думку, це була найкраща іграшка в світі. Він називав вояка - "вбивця Ден" і серед усіх іграшок, в його іграх, завжди вдавалося врятуватися лише одному, як у фільмах, які любив дивитися батько.

    Щоранку, коли мати відправлялася на роботу, Льоха і "вбивця Ден" починали нести службу на дитячому майданчику. Разом їм доводилося будувати фортеці, а потім захищати їх від мурах, Барбі та іншої нечистої сили.

    Після обіду Льоха завжди намагався забратися з дитячого майданчика, і причиною цієї був - шестирічний Андрій. Той завжди налітав немов якесь торнадо, руйнуючи все, що побудував Льоха та намагався вирвати з його рук "вбивцю Дена". Олексій пам'ятав, що ще при їх знайомстві Андрій пообіцяв поламати руки і ноги його вояка, але ж той був його єдиним другом. Бабкам, які теревенили на якій машині сьогодні привезли Наталку з п'ятого поверху, було байдуже, що відбувалося на дитячому майданчику. Тому він йшов до кущів, подалі від нього. За кущами був зламаний паркан, за яким височів занедбаний гуртожиток. Гуртожиток повинні були давно знести, як розповідали бабусі на лавці, а на його місці повинні були звести новий багатоповерховий будинок, але поки все залишалося, як і раніше. Ще бабусі розповідали, що в підвалі гуртожитку живуть бомжі та страшні монстри, хоча можливо там було ще щось. Декілька раз Олексій, звичайно, помічав якісь рухи в тому підвалі, та ще йому здавалося що, ховаючись у кущах, за ним хтось звідти спостерігає, але по-дитячому він не надавав цьому ніякого значення.

    - Гей, шмаркач! Ти куди? - Андрій по дорослому грубо загукав у слід крокуючому від майданчика Льоші.

    Той обернувся, кинув на хлопця переляканий погляд, але вирішив не зупинятися.

    - Ти чого, злякався? - Андрій зробив пару кроків слідом за ним.

    Але Льоша пам'ятав, що зазвичай після того як він пропадав за кущами - про нього забували. Але на цей раз Андрій пішов за ним. Льоха прискорив крок, щось говорило, що сьогодні його не залишать в спокої. І удар в спину не змусив себе довго чекати. Він налетів на паркан, боляче вдарившись і випустивши з рук "вбивцю Дена". Той відлетів убік, впавши, немов вояк під час бомбардування.

    - Ну, ось що це у нас? - Андрій підняв вояка. Пару секунд він його розглядав, а потім з презирством подивився на Олексія, - Що ти не можеш завести іграшку краще?

    Льоха мовчав, лише важко зітхав і чухав забиту руку. Хлопчики - ровесники Льохи і Андрія стояли за спиною свого ватажка і реготали.

    - Його місце в підвалі, з іншими потворами, - Андрій махнув вояком в сторону, де зяяла чорна паща підвалу, туди, де стояв неприємний сморід, адже всі п'янички справляли там свою потребу.

    - Ні! - Льоха встав на ноги і по дорослому насупив брови, хоча було видно, що ось-ось і з його очей бризнуть сльози.

    - А то що? - Андрій зробив крок до нього.

    Льоха мовчав.

    У наступну хвилину вояк полетів у темряву підвалу.

    - Давай потворо, дивись щоб не засцявся, - але ці крики в слід, він вже не слухав.

    Льоха крокував до підвалу. Ноги були ватними, він ледве-ледве переставляв ноги. Серце шалено калатало, але він крок за кроком йшов у напрямку де його потребував його друг. Підвал виглядав великою темною потворою, яка затягувала в свою пащу. Паща, яка моторошно смерділа сечею і ще чимось, та просто вселяла жах, але Льоха знав, десь там, його потребують. Разом із темрявою по спині пройшов холодний та моторошний жах.

    Олексій зупинився і прислухався. Потім сів і почав рукою шарити по підлозі, адже вояк не міг впасти далеко і повинен був бути десь тут. Під руку попадалося лише сміття та листя, потім порожня пляшка. Льоха просунувся ще трохи вперед, поки на щось не натрапив. У ніс вдарив запах цвілі і старості, від чого у нього перехопило подих і він завмер. Хтось, або щось перемістилося у бік, від чого тьма в підвалі здригнулася. Олексій не рухався, завмерши з протягнутою по підлозі рукою, коли темрява здригнулася у напрямку до нього. Йому чомусь згадався комікс "Безтілесні духи" в ньому не було нічого страшного, але тут, зараз він відчував, як по його спині знов пробіг моторошний жах. Одночасно він відчув, як під його руку щось підклали, пальці намацали "вбивцю Дена". Далі немов Флеш у коміксах, він чіпко обхопив пальцями свого вояка і рвонув до гори, туди, де було світло. Озирнутися він насмілився тільки біля будинку, але за ним нікого не було. Потім він подивився на свого вояка, його друг, трохи забруднений, був знову з ним разом. Олексій посміхнувся, чомусь він зараз як ніколи знав, що у нього все буде добре.