Розділ 8. Прохання Івана

Іван дивився на припорошену снігом гілку за вікном, на якому сидів чорний довгоклювий птах. Ось обриси птаха розпливлися і полетіли, і все закрив сизий липкий туман.

Він лежав у ліжку у батьківському будинку. Маячня не покидала його вже другий день, не допомагали й уколи. Вогнепальна рана виявилася не надто серйозною, але якась зовсім інша хвороба вгніздилась у нього і ламала його могутнє тіло.

Його трясло у важкій лихоманці.

Якось йому після уколу стало краще, і він покликав Петра до себе:

- Ти переміг, брате... Може, я винен і нагрішив багато в цьому житті. Я вмираю ... Вовк мене драв ще місяць тому ... Тепер пожинаю плоди ... У мене в дитбудинку донька залишилася. Вона від Катерини, ти її знаєш. Для доньки хотів спадщину... Її забезпечити... Я тебе прошу, не пам'ятай зла... Не пам'ятай... А краще хоч трохи подбай про неї... Її Надюшею звуть. Надя Волкова…

Петро сів на стілець біля його ліжка. У його суворих кривих очах блиснула сльозинка.

- Вибач, брате. Звичайно, я подбаю про неї! Обіцяю!

Іван каламутним поглядом оглянув кімнату і впізнав Валю.

- Ти пробач мені дівчино ... За все, пробач ...

Валя витерла хусткою очі…

Коли його ховали – зима відступила, і березень увійшов до своїх прав.

  Руде сонце сяяло, і дерева відкидали лілові тіні на ослаблі й трохи потемнілі ніздрюваті кучугури. Пахло хвоєю, корою та молоком.

Могилу вирили за домом.

Коли Івана поховали, мовчазний Михалич встановив на могилі дерев'яний хрест.

Вночі біля неї почулося виття.

У вікно можна було побачити вогники очей великого вовка.

***

Вусатий Михалич допоміг полагодити старезну «Побєду», і Петро відвіз Валю до міста. В останні дні відносини їх стали більш серйозними та сухими. Валя намагалася не досаждати Петрові, розуміючи, як йому важко після смерті брата.

Свою тривалу відсутність на роботі Валя пояснила тим, що терміново треба було їхати до родичів у екстрених справах.

Її звільнили, і коли Валя прийшла забрати речі, Антоніна сказала:

- А, наша мандрівна жаба? Переїжджаємо на нове місце? Сподіваюся, хоч там хтось спалить твою жаб'ячу шкірку.

Побіліла Валя відповіла:

- А чого її спалювати? Я тобі її подарую. Тобі до лиця буде. Твій фасончик!