Розділ V Ще один замах

                                                                                             Пішов вовк по вовну та сам зостався стриженим

                                                                                             українська приказка
 

Цей день нічим не відрізнявся від інших. Був початок липня. Нагодувавши худобу, Оля зайшла до літньої кухні, щоб там поприбирати. Раптом дівчина почула, що двері приміщення зачинились. Це здивувало її. Останнім часом замахів більше не було, тому Оля сподівалась, що вони залишились в минулому. Як виявилось, вона помилялась. Ольга підійшла до дверей і спробувала їх відчинити, але не змогла цього зробити. Дівчина відчула як липкий страх обхопив її душу холодними лещатами. Через кілька хвилин Оля відчула запах диму, який просочувався з-під дверей. Вона зрозуміла, що хтось навмисне підпалив літню кухню. Дівчина почала кричати і звати на допомогу, але ніхто не почув її. Так і не дочекавшись ні від кого помочі, Оля опустилась біля дверей на землю і закрила обличчя руками. Гіркі сльози полились з її очей. Вона була просто у відчаї. Адже сьогоднішній день міг стати останнім у її житті, а вона ще так багато не встигла зробити у житті- сказати кохаю своєму обранцю, вийти заміж, закінчити навчання, стати мамою. Цей список був просто величезний. А головне - вона так і не дізнається, хто ж за цим всім стоїть.

Та дівчині пощастило - смерть знову обійшла її. Йдучи до Олі за дорученням Леоніда Матвійовича, Костя поспішав, щоб застати Ольгу вдома. Ще здалеку він помітив дим на подвір’ї дівчини. Костя кинувся туди, лякаючись навіть думки, що міг спізнитись, і дівчина загинула. Зайшовши у двір і озирнувшись, Костя побачив, що горить не будинок, а літня кухня. Підбігши до неї, він хотів відчинити двері, але вони виявились замкнені на замок.

- Олю, ти там?- крикнув він.

У відповідь він почув слабкий стогін. Недовго думаючи, молодий чоловік почав ламати двері. З третього разу двері піддались. Забігши до приміщення, Костя побачив Олю, яка лежала непритомна на підлозі збоку від входу. Він підняв її на руки та вибіг із задимленого приміщення. Поклавши дівчину на землю, він почав робити їй штучне дихання. Через декілька хвилин дівчина застогнала та повільно розплющила очі. Тим часом до кухні почали збігатись сусіди, почувши запах диму. Зрозумівши, що сталась серйозна пожежа, люди почали носити відрами воду та гасити вогонь. Василь Мельник по телефону викликав пожежників з районного центру. На щастя, літня кухня була зроблена з цегли, а не з дерева, тому пожежу вдалось досить швидко загасити. Пожежна машина приїхала, коли вогонь було приборкано.

Леонід Матвійович, який приїхав, коли пожежу було вже ліквідовано, наказав всім відійти від місця злочину, записав імена присутніх, а потім почав шукати речові докази. Обдивившись все навкруги, він знайшов шматок білої атласної тканини в чорний горошок на гілці куща жасмину біля літньої кухні. Зрозумівши, що більше нічого не вдасться знайти, інспектор підійшов до Кості, який був біля потерпілої. Оля виглядала вже краще, але бліде обличчя та слабкість не дуже сподобались Леоніду Матвійовичу, тому він вирішив відвезти дівчину до районної лікарні. Посадивши Ольгу в машину, інспектор з Костянтином швидко поїхали до Золочіва.

В приймальному відділенні їх направили до лікаря Миколайчука Івана Андрійовича. Їм пощастило, лікар був вільний. Іван Андрійович був високим чоловіком сорока п’яти років міцної статури. Він одразу ж почав оглядати Олю. Оглянувши дівчину, він сказав, що нічого серйозного нема, але він все ж таки залишить її на декілька днів у лікарні, так як Оля отруїлась чадним газом.

Інспектор показав дівчині шматок тканини, який знайшов біля місця злочину, та запитав, чи не знає кому він може належати. Оля глянула на речовий доказ і сполотніла – у Світлани була сукня з такої тканини. Все ще не вірячи власним очам, вона промовила:

- У Світлани, моєї подруги, є така сукня. Але я не вірю. Невже це вона?! Це якась помилка.

- Помилка це чи ні ми обов’язково дізнаємось. А тепер відпочивай.- сказав інспектор.- Ми вже підемо. Відпочивай та набирайся сил.

- Так, ми знайдемо винного, він заплатить за все!- сказав Костя, дивлячись дівчині прямо в очі.

- Дякую вам, ви врятували мені життя.- сказала дівчина.

- Ну, це заслуга Костянтина, він в нас справжній герой.- сказав, сміючись Леонід Матвійович.- Олю, я залишу біля тебе Костянтина про всяк випадок.

- Я не проти.- усміхнулась Оля.

- Все, молодь, бувайте!- з цими словами інспектор вийшов з палати.

Леонід Матвійович вирішив послідкувати за Світланою допоки Оля була в лікарні. Та на нього чекало розчарування – дівчина не робила нічого дивного. То вона ходила в гості до своєї бабусі, то купляла продукти в магазині, а перед випискою Олі дівчина з Оксаною відвідала подружку в лікарні. Інспектора вже почали брати сумніви щодо того, що всі ці замахи - справа рук Світлани. І тоді він вирішив вдатись до хитрощів - записати на диктофон відверту розмову Олі зі Світланою.

Через декілька днів після пожежі на подвір’ї покійної вуйни Леонід Матвійович і Костя забрали Олю з лікарні додому. Дівчина ще була трохи заслабка, але виглядала вже набагато краще. Інспектор розказав Ользі план викриття Світлани, і вона, трохи подумавши, погодилась.

Наступного дня дівчина домовилась про зустріч зі Свєтою в кафе «Залісок». Світлана прийшла на домовлене місце без запізнень. Привітавшись, дівчата сіли за один із столиків біля стіни.

- Як ти себе почуваєш, Олю?- запитала дівчину Світлана.

- Та наче краще. Вчора Леонід Матвійович з Костею забрали мене з лікарні.-сказала Ольга, помітивши, як після цих слів спохмурніло обличчя Свєти.

До них підійшла офіціантка Аліна та запитала, що дівчата будуть замовляти.

- Латте, будь ласка.- сказала Оля.

-І мені теж, лате.- промовила Світлана.

- Це все?- запитала Аліна.