Глава 22

Через декілька днів Тасмін зіткнулася з братом в дверях, входячи в будинок. Він налетів на неї, поспішаючи кудись.

 - Хей, легше, братику, - вигукнула вона.

- Ой, вибач, - перепросив він в неї, відступаючи, - поспішаю.

- Куди це ти так летиш, - поцікавилася вона, перегородивши дорогу, - не помічаючи людей на своєму шляху?

- Вибач, довго розповідати, - він спробував обійти її і прослизнути в двері, - а у мене немає часу.

- Стривай-стривай, - вона встала у нього на шляху, не випускаючи. - Щось ти радісний такий? А ну викладай, що трапилося?

- Нічого не сталося, - обурено відповів Таннарі. - Звільни дорогу, ти мене затримуєш.

Він хотів відсунути її в сторону, але сестра не піддалася.

- Ні вже, - рішуче відштовхнула його Тасмін. - Ти все ще мій молодший брат, і я зобов'язана стежити за тим, щоб ти не накоїв дурниць. Говори, куди зібрався?

- Я не збираюся творити будь-які дурниці. А всього лише їду до Аники, - широко посміхаючись, відповів він, знаючи, що вона так просто не відчепиться.

Поки сестра ошелешено осягала почуту відповідь, брат відсунув її вбік.

- Стривай, - Тасмін схопила Таннарі за руку. - Я чогось не зрозуміла? Ти начебто вирішив, що залишиш її в спокої. Ми ж про це говорили.

- Довго пояснювати, - кинув він, вивільняючи руку, - а я поспішаю. Ти краще у мами спитай. Вона тобі багато пізнавальної інформації розповість.

Залишивши розгублену сестру в холі, Таннарі вискочив з будинку. Накинувши капюшон куртки на голову, він побіг до машини, припаркованої перед ґанком. Зовні йшов дрібний дощ, віщуючи грозу, що насувалась. Вдалині чувся гуркіт грому, небо часом розсікали спалаху яскравих блискавок. Ця погода нагадав йому день зустрічі з людської дівчиною, яка змінила його долю. Тієї ночі теж була сильна гроза, і він змусив її впустити його в будинок. Тому не втрачав надії, що і сьогодні вона відкриє перед ним двері.

***

День видався дощовий. З ранку припікало спекотне літнє сонце, а після обіду вибухнула гроза. Сірі свинцеві хмари нависли над містом. І дощ не припинявся.

Пролунав дзвінок у двері. Аніка здивувалася, хто міг прийти в таку негоду. Дівчина спустилася на перший поверх і через вікно побачила Таннарі. Вони не зустрічалася з дня тієї весілля. Стоячи біля дверей, вона вагалася, чи варто відкривати. Він же, відчуваючи її, терпляче стояв в очікуванні, коли відчиняться двері. І готовий чекати, поки вона наважиться, бо звик чекати на неї.

Аніка бачила, що він не йде, як і тоді, коли був вовком, залишалося тільки завити. Його поява могла обіцяти лише нові проблеми з нелюдами, але серце зрадливо тьохнуло, занивши від туги і бажання поспілкуватися з ним. Вона знову при розставанні нагрубила йому, сподіваючись відштовхнути. І тепер всі її намагання забути про нього пропали в момент появи на порозі будинку. Почуття, притихлі за цей час, ожили з новою силою, вимагаючи хоч на хвильку зустрітися з ним. Вирішивши побачитися на прощання, Аніка піддалася їм і відкрила. У будинок увірвався запах озону і дощу, як і тієї ночі, коли вона впустила вовка.

Намагаючись не показувати своєї радості від зустрічі, дівчина прийняла найбільш байдужий вигляд, якщо не ворожий. Відкривши двері, вона зустрілася з перевертнем поглядом. Виглядав хлопець інакше, ніж коли перебував в її будинку, і не таким змученим, як в особняку Шадрін. Тепер це дійсно був хлопець з картинки в дорогому журналі, тільки волосся, як і раніше, розкуйовджене і легка щетина на обличчі. Одягнений в темно-сині джинси, світло-сіру легку вітровку і синю футболку, за кольором схожу на ту, що вона купувала йому. І Аніка відразу визначила, що одяг не з дешевих марок. Було так дивно бачити його людиною за межами будинку. У пам'яті він зберігався, як босий хлопець у футболці та штанях, якого вона зустрічала здебільшого на кухні.

Вони знову стояли мовчки, дивлячись один на одного. Дівчина намагалася уникати подальшої зустрічі з ним поглядом, щоб не потрапити в полон блакитних очей, якому не зможе дати відсіч. Досить було тільки поглянути на нього, щоб спалахнули обпалюючі спогади про його дотиках. У якийсь момент захотілося закрити двері і не впускати його, інакше не стримається і піддасться його чарам, припинивши опір.

Перевертень вловив той хвилюючий запах, що йшов від неї, настільки приємний для нього. Перед ним стояла та мила дівчина в домашньому одязі, яка врятувала його в лісопарку і від ненависної весілля, а будинок за її спиною, що став йому випадковим притулком, здавався рідним. Хотілося підскочити до неї і, підхопивши на руки, не відпускати більше ніколи. Але довелося нагадувати собі, що вона, якщо не боїться, то, як мінімум, ображена на нього.

- Привіт, - першим привітався Таннарі.

- Привіт, - відповіла Аніка.

Вигляд у дівчини був відчуженим, і дивилася, немов крізь нього, але він все ж сподівався, що вдасться з нею поговорити.

- Дозволиш увійти? - запитав перевертень.

- Чом би ні, ви тепер всім кланом вхожі до мене додому, - відповіла вона, насупившись і зробивши запрошення жест рукою.

- Це тобі Тасмін розповіла? - запитав він, входячи.

Аніка кивнула.

- Я вперше входжу в твій будинок людиною, - посміхнувся Таннарі, обводячи поглядом знайому кухню.

- Не здумай звикати, - пробурчала Аніка позаду нього.

Він знову в її будинку. Тепер ніщо не утримувало його і не пов'язувало з нею, але він все одно прийшов. Остання їх розмова тут закінчився неприємно, і щоб не відволікатися на гіркі спогади, вирішила перейти відразу до справи.

- Ти за нашийником? - запитала вона.

- Ні, - відповів перевертень, що не дивлячись на неї.

- Коли ж ви збираєтеся його забирати? - сердито запитала дівчина. - Домовилися ж, що я допомагаю звільнити тебе від весілля, і ви залишаєте мене в спокої.