Глава 17

Харві знову навідався до Таннарі.

- Ти так і не їси, - хитнув він головою в бік незайманого підносу. - До весілля зовсім виснажуєш. Потім ще нас звинувачувати будуть, що голодом тебе морили.

- Від ваших харчів швидше помру, - огризнувся Таннарі.

Він вже другий тиждень відмовлявся від їжі, вживаючи лише воду. У нього пропав апетит, і він не міг змусити себе з'їсти хоча б шматочок.

- Якщо не почнеш їсти, - з погрозою промовив Харві, - будемо годувати тебе примусово.

- А ти спробуй, примусь, - проричав з викликом Таннарі.

Він напрягся і подався вперед, ніби збирався стрибнути. Шадрін дивився на нього з байдужим виглядом, абсолютно не відчуваючи в ньому будь-якої загрози.

- Ти щеня ще зовсім, - з насмішкою промовив Харвілінн. - Розумію, що відірвали тебе від матусиного боку завчасно, але так вже склалися обставини. І тобі доведеться з ними змиритися.

- Але у цуценяти є гострі зуби, - прогарчав Таннарі у відповідь. - І я ладен ними гризти вас за вашу брехню.

Він оскалився, скочив з місця і жбурнув в нього стілець, що стояв неподалік. Харвілінн спритно зловив предмет меблів і поставив на підлогу.

- А ось меблі ламати не треба, - загарчав він на нього. - Ти ще не став частиною нашої зграї, щоб бешкетувати тут. Я б тебе провчив, але залишу це на потім. Коли станеш членом нашої зграї. Тоді і покажеш свої зубки, а я тобі їх порахую.

Він потер кулаком об долоню.

- Ти нічого мені не зробиш, - оскалився Таннарі, гордо піднявши голову, - я спадкоємець зграї!

Вони схрестилися поглядами - сіра сталь Харвілінна і блакитний лід Таннарі.

- Так само, як і я, - посміхнувся Харві. - Але я старший за тебе і сильніше. Ти ще не доріс до мого рівня.

Харвілінн мав рацію, але це не зупиняло Таннарі. Попри все, він ладний вчепитися в нього, щоб випустити гнів, переповнював його.

- Ну, так в чому справа? - став провокувати його Таннарі, поманивши до себе рукою. - Давай, покажи, на що ти здатний. Чи слабо?

- Кажу ж - потім, - Харві обдарував його зневажливим поглядом.

Він розвернувся і пішов, щоб не піддатися спокусі. Таннарі зі злості перевернув стіл, що зробив перед ним. Тут же двері відчинилися, і в кімнату знову зазирнув Харві.

- Я ж казав, - рикнув він, - не чіпай меблі.

Але Таннарі лише ще більш загрозливо заричав на нього. І той, невдоволено хмикнув, зачинив двері. Таннарі розумів, що якщо вплутається в бійку, то програє. Через відмову від їжі, він втрачав сили. Від злості звірина сутність, що ще не стала на своє місце через порушеного балансу, брала вгору і штовхала на божевільні вчинки. Він насилу контролював себе, а візити Харвілінна тільки дражнили і викликали напади гніву.

Він знову повернувся в куток, в якому сидів перед цим. Він все частіше думав про Анику і часу проведеному поруч з нею, хоча спочатку намагався забути. Але нічого не вийшло. Людська дівчина з зеленими очима зворушила його душу і серце. Він не на жарт прив'язався до неї, а звірина частина все ще бунтувала через раптове розлучання з нею. Але було боляче ще й тому, що вона відштовхнула його. Невже він помилився, прийнявши її потяг до нього за справжні почуття? Але її побоювання перед ним теж можна зрозуміти. Досить одного того, що він перевертень, що відштовхнуло б будь-яку розсудливу ​​людину. А вона допомагала йому і зробила крок назустріч, але злякалася подальшого розвитку їх взаємовідносин. Вважала, що він з нею розважається, що вона для нього іграшка.

Він погодився здатися на милість Шадрін, аби їй не зашкодили. Пожертвував своєю свободою заради неї і тепер ніколи більше не побачить її. А вона здала його їм і просто пішла, не зробивши навіть спроби залишитися з ним. Це завдавало такого болю, що він ладен рознести стінку, щоб звільнитися. Були б у кімнаті вікна, він би вже давно втік. Але Шадрін все передбачили і помістили його в кімнату без вікон, а за дверима чергували четверо перевертнів, досить сильних, щоб впоратися з ним. Зовсім недавно житло дівчини здавалося йому в'язницею, в якій він був змушений сидіти. Але в порівнянні з цим будинок Аніки здався рідним, де він згодний був провести решту життя, залишаючись добровільним в'язнем, ніж тут. Відтепер йому вже і не побачитися з нею. У цей момент він відчув себе загнаним в кут щуром, а не вовком. Хотілося кидатися на стіни і завити від безнадії. Але ні, він не дозволить їм почути свій плач. Не дочекаються.

***

Прибуваючи в пригніченому стані і спостерігаючи за тим, як йому приносять їжу, Таннарі відвідала одна божевільна думка. Ставши біля дверей, він підстеріг хлопця, який приносив їжу, і захопив його. Захоплений зненацька той не встиг вчинити опір. Таннарі, стискаючи його шию, змусив постукав у двері, щоб відчинили. Коли двері відчинилися він, погрожуючи вбити заручника, зажадав, щоб його випустити.

- Містер Дармун, - звернувся до нього один з охоронців, - ми таких рішень не має права приймати. Навіть під загрозою смерті. Зараз ми покличемо містера Шадріна, і ви висловіть йому свої вимоги.

Таннарі невдоволено заричав у відповідь. Згадка про Харвілінна тільки розлютила ще більше. Вони вирушили за Харві. Через хвилину той з'явився біля кімнати з бранцем.

- Ти що це задумав? - з насмішкою запитав Харві, заглянувши в двері.

- Випусти мене, або я вб'ю його, - прогарчав Таннарі, стискаючи горло своєї жертви.

Хлопець в його хватці захрипів. Звичайний пересічний перевертень не міг протистояти самотужки спадкоємцю, і Таннарі міг з легкістю розправитися з ним. Саме з цієї причини його переслідуванням і затриманням займався інший спадкоємець, здатний протистояти йому. Харві скрушно похитав головою, продовжуючи посміхатися.

- Навіть якщо ти відірвеш йому голову, це не допоможе тобі покинути цю кімнату, - холодно промовив Харві, стоячи навпроти дверей і сховавши руки в кишені. - А ось кров невинного буде на твоїх руках. Цього ти хочеш?