Глава 10

Після марафону по місту вони, нарешті, дісталися додому. Аніка ледь тягла ноги. Піднявшись на ґанок, вона відчинила двері і увійшла в будинок. Вовк кинувся до вітальні, а дівчина безсило опустилася на стілець на кухні, валячись з ніг від втоми, і опустила голову на руки, складені на столі.

- Ти назвала мене Тузик! - з нотами ураженої гордості вигукнув Таннарі, повернувшись з вітальні людиною і на ходу поправляючи футболку.

Аніка підняла голову і подивилася на нього похмурим поглядом.

- А що, краще, якби я назвала тебе Таннарі ?! - обурилася вона. - І заявити, що це не ваш Таннарі, який втік з-під вінця. Це зовсім інший, просто випадково ім'я співпало ?!

- Ти поводилась зі мною, як із собакою! - ще з великою образою промовив перевертень.

Вони дивились один на одного гнівними поглядами. Перевертень прийняв загрозливий вигляд, але їй зараз було все одно. Вона заради нього ризикувала, а його хвилювало лише те, що з ним поводилися, як з собакою.

- І це все, що тебе хвилює зараз?! - вигукнула Аніка, - Ми ледь не попалися. Ця зустріч означає, що вони знайшли тебе! І знають, що ти зі мною! А отже, скоро прийдуть сюди. Так що давай, лапи в зуби і забирайся!

Аніка вказала на двері. Від хвилювання її починало трясти. Пробіжка по місту вивела з себе. Якщо під час кружляння по вулицях вона думала тільки про те, як втекти, то зараз усвідомила всю небезпеку ситуації, в якій опинилася.

Хлопець одразу зменшив запал, усвідомивши, що своїми претензіями тільки ще більше розхвилював перелякану дівчину.

- Гаразд, я трохи погарячкував, - Таннарі підняв руки в знак примирення. - Але все ж, можна було і пристойніше ім'я придумати.

Дівчина дивилася на нього розгніваним поглядом. Перевертень анітрохи не турбувався з приводу недавньої зустрічі і гонитви. Або не хотів показувати.

- Так ти що, не збираєшся забиратись?! - вигукнула Аніка, стукнувши ногою, щоб угамувати тремтіння в колінах.

- Забула? Я все ще не можу стати людиною за порогом твого будинку, - нагадав він з самовпевненим виглядом, схрестивши руки на грудях.

Аніка схопилася зі стільця, забувши про втому, і підскочила до нього.

- Я мирилася з усім цим, доки мені нічого не загрожувало, - сказала Аніка, почавши нервово ходити по кухні. - А тепер бачу, що жарти скінчилися. Ці хлопці не будуть церемонитися зі мною. У них це на обличчях написано. Я і без того ризикувала, коли заступалась за тебе.

- Якби вони хотіли нашкодити тобі, - заперечив Таннарі, - то зробили б це прямо на вулиці. Хіба ти цього не зрозуміла?

- Зрозуміла я чи ні - це моя справа, - вигукнула Аніка. - А тобі краще піти! Не в моїх силах протистояти зграї монстрів.

- Я не дозволив би їм до тебе наблизитися, - промовив Таннарі в надії заспокоїти її.

- Ти навіть не зміг їх відчути, - дорікнула вона його, розвівши руки. - Хоча вихвалявся, що тільки ти можеш відчути перевертнів здалеку.

Таннарі присоромлений опустив голову. Дівчина була права, тут він схибив, через що вони мало не попалися. Але уражена тим, що довелося корчити з себе звичайного собаку, вовча гордість обурювалася такого поводженню і не терпіла докорів з боку людини.

- Вони з'явилися з невідповідною боку, - спробував виправдатися він.

Дівчина стиснула зуби від злості, дивлячись на його безтурботний вигляд. Вони мало не попалися, а він виправдовується тим, що вони прийшли не з того боку.

- Вибач, я зробила для тебе більше, ніж могла - не заспокоювалася Аніка.

- Тобі нічого боятися, - продовжував запевняти Таннарі.

Дівчина, ходячи по кухні, зупинилася біля холодильника і сердито зиркнула на свого квартиранта, що стояв посеред кухні і спостерігав за нею.

- Вибач, але гарний хлопець на кухні - це одне, - Аніка спочатку вказала пальцем на нього, потім собі за спину, - а клан перевертнів на хвості - зовсім інше.

Хлопець скоса поглядав на неї, бавлячись її розгніваним видом. Страх змінився гнівом, що давало надію, що вона хоробріша, ніж здавалася.

- Продовжуй злитися, - посміхнувся Таннарі, - ти так найбільше схожа на маленьку руду відьму.

- Я вже тобі сказала, - від його слів Аніка спалахнула ще більше, - я не відьма, щоб зняти з тебе чари!

Вона вихопила швабру із-за холодильника і змахнула перед ним. Йому хотілося ще позлити її, але не до такої міри, щоб вона знову почала виганяти.

- Знову ти починаєш, - фиркнув Таннарі, не моргнувши навіть і оком.

- Раз ти назвав мене відьмочкой, то я зараз вижену тебе поганою мітлою, - промовила Аніка, наступаючи зі шваброю.

Таннарі став відступати до дверей.

- Взагалі-то, це швабра, - вказав він пальцем на інструмент для прибирання.

- А я сучасна відьма! - прогарчав Аніка.

- Я і так занадто багато зробила для тебе.

- Але цього замало, - заперечив він, впершись руками в боки.