Глава 1

Історія в стилі романтичного міського фентезі. Дії відбуваються у світі подібним з нашим. Пошкодувала добра дівчина собачку. І знайшла пригоди на свою голову. Песик виявився перевертнем. Це потягнуло за собою ланцюг непередбачуваних подій. Ігри з вовками можуть бути вкрай небезпечні. Але хто знає, що доля підготувала вкінці.

На місто опускався літній вечір, позбавляючи кам'яні джунглі від виснажливої денної спеки, але до вечора ще далеко. Дорогу, яка пролягала через околицю, заповнював транспорт, в тому числі і громадський. Люди поспішали повернутися додому після закінчення робочого дня. Автобус, що прямував своїм регулярним маршрутом, зупинився біля чергової зупинки. Двері відчинилися, надаючи можливість пасажирам вийти. Нові пасажири, дочекавшись, поки охочі залишать автобус, поспішили зайняти вільні місця.

Серед пасажирів, що вийшли на зупинці, була невисока струнка рудоволоса дівчина. Одягнена в темно-сірі штани, що обтягували, та блакитну сорочку, за спиною рюкзак, зачіска – високо піднятий хвостик з рівного золотисто-рудого волосся, що сягав середини спини. Через зовнішність її часто приймали за підлітка, але Аніка досить доросла людина і заробляла сама собі на життя. Закінчивши університет, вона працювала на роботі, що добре оплачувалася, і жила далеко від батьків.

Пройшовши трохи від зупинки по тротуару, вона зупинилася. Поправила лямки рюкзака на плечах та поглянула у бік лісопарку, що тягнувся вздовж дороги.

Маленький котедж, який вона орендувала, розміщувався у житловому кварталі, що знаходиться за лісопарком. Зелений масив відділяв тихий район приватних будинків від жвавої автостради, що вела в центр міста. Його мешканці рідко користувалися міським громадським транспортом, маючи власний. Але Аніка в їхне число не входила та через відсутність власного автомобіля на роботу завжди добиралася маршрутними автобусами.

Як правило, від зупинки вона йшла вздовж дороги, обходила лісопарк і звертала в житловий квартал, куди не заїжджали автобуси. Цей шлях був довгий і часом виснажливий після тяжкого робочого дня, але такі траплялися рідко. Робота їй подобалась: творча та насичена подіями. І завершувати день приємною прогулянкою, краще що можна побажати. Однак сьогодні був якраз один з таких завантажених і виснажливих днів. Дівчина невесело подивилася убік дерев. Накотилося раптове відчуття втоми і небажання мандрувати таким довгим шляхом, який можна скоротити вдвічі. Захотілося скоріше потрапити додому і відпочити. І таку можливість надавала стежка, що вела безпосередньо через лісопарк. Цією дорогою користувалися бажаючі скоротити шлях від зупинки до будинків.

Та й Аніка іноді ходила нею, якщо бажала швидко потрапити додому або на зупинку. Але робила це рідко, побоюючись, що в лісі можуть напасти, особливо коли поверталася пізно. Глянувши на небо, вона поміркувала, що ще досить ясно і можна пройти через ліс.

В негустий ліс крізь крони дерев проникало достатньо світла, яскраво освітлюючи його. Кущів в ньому майже були відсутні, сухі дерева своєчасно вирізалися, тому уздовж стежки все навколо добре проглядалося. Але дівчина все одно з осторогою оглядалася по сторонах, щоб уникнути випадковостей.

Заглибившись у ліс по стежці, Аніка раптом почула жалісливе скигління. Визначивши звідки воно доноситься, вона помітила неподалік біля одного з дерев собаку, схожого на вівчарку. І завмерла, злякавшись, що той може напасти, але собака залишався на місці і знову жалісливо заскиглив.

Дівчина уважніше придивилася до тварини і, помітивши, що вона прив'язана, зітхнула з полегшенням. Озирнувшись по сторонах, вона сподівалася знайти господаря, але поблизу нікого більше не побачила. Знизавши плечима, вирішила продовжити свій шлях. Але собака за спиною голосно вискнув і так благально-жалібно заскиглив, що серце дівчини стислося від цього відчайдушного заклику про допомогу.

- Гаразд, - прошепотіла Аніка. - Просто підійду ближче та подивлюсь чи не поранений.

Розвернувшись, вона зійшла зі стежки і наблизилася до нього. Досить великий чорний собака виявився без нашийника, але з грубою мотузкою на шиї, другий кінець якої був прив'язаний до невеликого дерева. При наближенні дівчини, собака притиснув вуха, привітно замахав хвостом і потягнувся до неї, але коротка мотузка втримала його на місці. Розуміючи, що далі не просунутися, собака заскиглив і простягнув передню лапу, ніби благаючи.

Аніка зупинилася в декількох кроках, не наважуючись одразу підходити до чужого собаки, але його благаючий вигляд викликав більше співчуття, ніж страху. Вона не терпіла знущань над тваринами, а дану істоту, безсумнівно, залишили тут не з добрих намірів. Інакше, чому б собака закликав до чужої людини? І став би нормальний господар залишати свого вихованця прив'язаним до дерева простою мотузкою? Чула не раз, як деякі господарі, щоб позбавитись від улюбленця, що набрид, залишали його прив’язаним у лісі. Такими були її міркування на побачене видовище, що викликало нестримне обурення. І звідси висновок: якийсь шкуродер прив'язав бідного пса до дерева посеред лісу, прирікаючи на страшну голодну смерть.

Величезний чорний пес, помітивши, що дівчина підходить, захвилювався. Дивлячись на нього, Аніка стояла поруч у нерішучості. Тоді як він, зацікавлено піднявши вуха і махаючи хвостом, дивився на неї тим же жалісливим поглядом. Ніби кажучи: «Не йди, не кидай мене тут».

З власного досвіду вона знала, що іноді чужі собаки можуть бути досить лагідними і ставитися до незнайомих людей певною мірою приязно. І цей сам покликав її, то цілком можливо відносився до такої категорії.