Бу знаходить Пані Жадібність

                                                                 Розділ 15

                                                 БУ  та Пані Жадібність.

Варто вам сказати: що у Місті перевертнів у той день ходить панні жадібність. Ну, так! Сама звичайна жадібність та жилось їй – дуже погано. На її виду, люди все їй траплялися добрі та щедрі. Вони ділилися один з одним усім що у них було. Якщо було холодно – вони ділилися одягом, якщо було голодно – вони ділилися хлібом, якщо було весело – вони ділилися радість. Глядячи на них Пані Жадібність просто танула від злості та засмучення. Та нарешті вона стала зовсім маленькою, ну, просто зовсім маленькою та мишеня.

Цілими днями, вона ходила по містах – намагаючись знайти хоч одну жадібну людину. Й ось якось, забралася вона у двір Ну, постривай, забралася бід лавку та замислилися.

• Невже у Країні, немає жодної жадібної людини? Не може бути! Уж напевно у якомусь місті – живе жадібна старушка, чи дівчинка яка нікому не дає своїх ляльок, чи хлопчик  який нікому не дає покататися та своєму велосипеді. Не розумію? О чому думають, мої таємничі глибинні шпигуни? Бігають десь піднявши хвости? Кіс-кіс-кіс! – покликала Панні Жадібність.

І за одну хвилину, перед неї з’явився цілий десяток кішок.

Ви звичайно, подумали, що це живі кішки! Такі теплі, пухнасті, які катають клубок сірих ниток чи зручно сплять ПРИГРІВШИЙСЯ на сонці? Ні-ні! Нічого подібного! Це були ГЛИНЕНІ кішки скарбники. Ті самі з казки « скарб під старим дубом»

• Ну, як? Знайшли ви нарешті Жадібну людину? – спитала терпляче Пані Жадібність
• Ні-і-і-і! – печально відповіли Кішки скарбнички. – шукали, шукали, як шукати – з ніг збилися! Нікого не знайшли. Жадібна людина нас би одразу же би узяв. А ми до кого не підходили би ніхто нас не бере. Знаєте як образливо?

І Кішки скарбнички запікали блакитними очима. Напевно, вони думали – що Пані жадібність їх пожаліє. Але Пані жадність у ярості за тупала ногами.

• Глині ледарки! Порожні животи! Розколоти вас би на шматочки! Ви у усі школи цього міста заходили?
• А як же! – відповіли Кішки Скарбнички. – цілий день, під партами бігали ніхто нас не бере. Діти, один одному допомагають, підказують, а першокласники як ногами рухають просто жах.
• А де ви ще були?
• А я на ринок, забігла! Думала хоч там та знайду жадібну людину. Шукала,шукала нікого не знайшла!
• А я по вулицям…!

Тут усі кішки скарбнички, нагострили свої глині вуха. У дворі будинку Ну, постривай та Вовченят бігало багато маленьких перевертнів. У дворі були Ведмежата, мишенята, їжаченята та Вовченята БУ та ВУЛА, а їхній тато Ну, постривай сидів на лавочці та дивився за своїми дітьми.

І тут до лавочки, де була Пані Жадібність, підбіг БУ з м’ячем. Та знайшов там сріблясту монету. Панні Жадібність визирнула з під лавки та запитала у кішок скарбничок.

• Агов Глині Кошенята, а до цього Вовченяти ви не підходи?
• Ні, я не підходила! А ти глина Мурка?
• Ні, і я не підходила! А ти глина Дашка?
• Ви чого, я ж на ринок бігала!
• Замовкніть ви! А ну, Глина Мурка біжи до нього! Може він візьме тебе?

Глина Мурка, підбігла до БУ, а БУ дуже здивувався. Звичайно б, якби до нього підбігла кішка скарбничка.

БУ, узяв її, подивився на неї та засунув монету – у щілину на спині Кішки.

• Він, узяв її! Він узяв її! – вигукнула Пані Жадібність.

Пані, жадібність, від радості побігла до БУ та ухопилася за його штанину.

• БУ, мій любий візьми тебе до себе! Ось побачиш, я тобі буду корисною!

БУ, узяв Пані Жадібність на ЛОДОНЮ та почав її роздивлятися. Вона була уся у лахматі та морщинах.

• Така маленька та розмовляти вміє! – здивувався БУ. – треба тебе моєму татові показати.
• Ні-ні, не треба мене показувати твоєму татові. Я сором’язлива та не люблю коли на мене дивляться я до цього не звикла та соромлюся.
• Ну,добре! – погодилася БУ. – та напевно й своїй мамі та молодшій сестрі не буду показувати.

БУ, засунув Пані жадібність до себе, у карман та тут Ну, постривай покликав.

• БУ, ВУЛА, ідемо додому!

БУ та ВУЛА побігли до тата, а Пані Жадібність думала – що тепер її життя буде набагато кращим.

А от якби ВУЛІ, чи Лілія побачила би Панні Жадібність – усе б вийшло б інакше. Лілія, звичайно ж би здогадалася би – що це пані Жадібність. Та напевно б сказала би БУ. « навіщо ти її приніс? Це ж Пані Жадібність! ВИКИНИ її зараз же!», але на щастя Лілії як раз була у себе вдома та робила вироби з паперу. А ВУЛІ, була у все вдома. А Ну, постривай взагалі був трохи недолугим. Але не таким дурним.

Та тому сталося ось що! БУ, Витягнув Пані жадібність з карману та поставив на стіл. Та тут почалася мовчанка. БУ, мовчав тому що – був у недорозумі ні та не знав чого казати. Пані Жадібність, мовчала тому що – була з схвильованою та не знала з чого почати розмову. А Кішка-скарбничка, мовчала тому що – при БУ вона взагалі робила – вигляд що не вміє розмовляти.  

Нарешті БУ, сказав.

• Ну, ось, мені вже у дитячий садок час.  Вже скоро дві години, а тебе я покладу у коробочку з під мармеладу. Сиди у ній та чикай коли я повернуся.

БУ, дістав з під ліжка коробочку з під мармеладу. А Пані Жадібність, побігла до БУ та ледь не спіткнулася об олівець.

• Зажди, зажди БУ! Ми стобою ще не поговорили як сліди, не познайомилися. Не треба мене у цю коробочку! Ти ще не знаєш що я вмію!

Пані Жадібність, КЛАСНУЛА – своїми кривими пальцями та коробочка в МІК наповнилася льодяниками.  Червоними, синіми, зеленими. Вони лежали у коробочці та переливалися ( нібито хотіли дізнатися який з них самий солодкий.

БУ, лизнув льодяник та вигукнув « справжній».

• Я ще тобі дам, мій скарб! Тільки з умовою, маленькою такою умовою. Сам їж скільки хочеш, але іншим не давай. А то тобі самому нічого не лишиться. Зрозумів! Тоді пожалієш, але пізно будеш!
• Зрозумів! – вигукнув БУ.