Розділ 7 Простір між двома світами

​   У ту саму мить, як їхні пальці торкнулися срібних пелюсток троянди, сліпучий спалах білого світла розірвав простір оранжереї. Прокляття самотності родів розлетілося на мільярди осколків. Але ціна за істину виявилася надто високою.

​   Сили миттєво покинули тіло Елі. Її вірний лук вислизнув із рук і з глухим звуком упав на траву. Дівчина почала падати, але Девід зреагував швидко — його сильні руки перехопили її до підлоги.

​— Елі! Елі, подивись на мене! — в розпачі вигукнув герцог, обережно струшуючи її за плечі.

​   Її лагідне обличчя було блідим, очі заплющені, а дихання стало ледь помітним. Холодний правитель, який ніколи не знав страху в боях, зараз відчув, як крижаний жах стискає його власне серце. Він притиснув пальці до її шиї — пульс був слабким, але рівним. Вона не померла, вона просто пішла туди, куди він не міг за нею слідувати. У безодню власного розуму.

​Спогад Елі: Перше повернення

​   Поки Девід у паніці намагався привів її до тями в оранжереї, свідомість Елі повністю занурилася в глибоке, темне минуле. Звуки реального світу зникли. Вона опинилася всередині величезного, затопленого сонячним світлом залу маєтку Блеквуд. Навколо пахло літніми квітами.

​   Вона побачила себе маленькою — чотирирічною дівчинкою з великими зеленими очима, яка зі сміхом бігла по паркету. Назустріч їй ішли двоє неймовірно красивих людей. Чоловік із лагідною посмішкою та жінка, чий голос був дуже знайомим.

​— Елізабет, сонечко наше, — сміялася мати, підхоплюючи її на руки та кружляючи. Батько обіймав їх обох, руйнуючи будь-які дитячі страхи. Маленька Елі відчувала таку безмежну порцію любові, безпеки та тепла, якої вона не знала всю решту свого сирітського життя...

​Реальний світ: Шлях до замку

​   Реальність прорвалася крізь спогади різким поривом зимового вітру. Девід зрозумів, що криками дівчину не повернути. Одним могутнім рухом він підхопив Елі на руки, притиснувши її безсиле тіло до своїх грудей. Піднявши з трави її лук, він вилетів з кришталевої оранжереї, не звертаючи уваги на срібну троянду, яка тепер розпустилася на повну силу й заливала все навколо теплим золотим сяйвом.

​   Герцог усадив Елі попереду себе на коня, міцно обійнявши однією рукою, і пустив скакуна в шалений галоп крізь ліс. Сніг летів з-під копит, а Девід лише молився, щоб встигнути.

​    Коли коні з піною на губах влетіли у ворота замку роду Сокола, Девід кричав так, що варта на стінах здригнулася:

— Лікаря! Негайно найкращого лікаря в мої покої! Якщо він запізниться бодай на хвилину — я особисто знесу йому голову!

​   Він проніс Елі крізь довгі коридори замку, де слуги в жаху притискалися до стін, і обережно поклав її на величезне ліжко у своїх покоях, дбайливо вкривши важким хутряним пледом. Вона все ще залишалася нерухомою, але на її обличчі раптом з'явилася судорожна гримаса болю.

​Спогад Елі: Ніч крові

​   Світло в її сні миттєво згасло. Сонячне літо Блеквуду перетворилося на похмуру, грозову осінню ніч. Маленька чотирирічна Елі ховалася за важкою темною портретом в кабінеті дідуся-маркіза. Вона тремтіла, затиснувши рота долоньками. З коридорів доносилися страшні крики, тупіт чобіт та брязкіт сталі. Того вечора на маєток напали найманці ворогів королівського двору, які шукали таємницю роду Вовка.

​   Елі крізь щілину в портреті бачила, як її батько оголив свій меч. Він бився, закриваючи собою її матір. Вони захищали таємницю підземелля Блеквуду до останнього подиху. Але нападників було занадто багато. На очах маленької дівчинки сталь пробила груди батька, а за мить пала й мати. Вони віддали життя, щоб захистити її та обручки, але залишили маленьку дитину наодинці з цим кошмаром...

​Реальний світ: Очікування в замку

​   У реальному світі тіло Елі на ліжку здригнулося, а з-під заплющених повік покотилися дві важкі сльози. Девід, який сидів на краю ліжка, міцно стискаючи її холодну долоню, відчував себе абсолютно безпорадним. Хоробрий герцог, який міг перемогти будь-якого ворога на мечах, зараз не міг захистити дівчину від її власних спогадів.

​    Двері покоїв відчинилися, і всередину швидко зайшов сивочолий замковий лікар, а слідом за ним — стривожені батьки Девіда, старший герцог Крістіан та герцогиня Хелена.

​   Лікар припав до пульсу Елі, оглянув її зіниці й почав шепотіти якісь замовляння, натираючи її скроні пахучими травами. Девід підвівся, відійшовши до каміна, де стояли його батьки. Його обличчя було темнішим за грозову хмару.

​— Що сталося в оранжереї, сину? — тихо, але з глибоким хвилюванням запитав старший герцог Крістіан.

​— Прокляття зруйновано, батьку, — низьким, хриплим від емоцій голосом відповів Девід. — Моя обручка заснула, троянда розквітла. Але Елі... щойно ми торкнулися пелюсток, вона впала без тями. Лікарю, що з нею?!

​— Ваша Світлосте, — старий лікар підвівся, шанобливо схиливши голову. — Її тіло здорове. Але її розум зараз переживає колосальний злам. Схоже, магія обручок Блеквуду зруйнувала якусь давню, дуже могутню ментальну печатку в її голові. Вона зараз проживає заново те, що було заблоковано роками. Ми можемо лише чекати. Якщо її дух витримає цю правду — вона прокинеться. Якщо ні... вона залишиться в цьому сні назавжди.

​   Герцогиня Хелена обережно підійшла до ліжка, сіла поруч і взяла Елі за іншу руку, тихо молячись. А Девід повернувся на своє місце, знову переплітаючи свої пальці з пальцями Елі.

— Ти витримаєш, Елі. Ти найрозумніша й найсильніша леді, яку я знаю. Повернися до мене, — благав він подумки.

​Спогад Елі: Прощання маркіза

​   Тим часом у своїй свідомості Елі перенеслася в останній, вирішальний спогад. Вона знову була в бібліотеці Блеквуду, але вже після різанини. Перед нею на колінах стояв її дідусь-маркіз. Його обличчя постаріло на двадцять років за одну ніч, руки сильно тремтіли, а очі були червоними від невимовного смутку. Поруч стояв молодий Томас, тримаючи дорожні сумки дитини.