Розділ 3 Затишок після бурі

​   Девід уважно подивився на Елі. У тьмяному світлі лампи він помітив блідість на її обличчі та легку втому в очах. Осіння злива, важка дорога, похмурий маєток, а тепер ще й підземний лабіринт із привидами минулого — для одного вечора цього було аж занадто.

​— Ти права, — сказав Девід,  — Ти щойно з дороги, а я змусив тебе бігати підземеллями. Нам обом треба перевести подих. Ходімо нагору. У бібліотеці принаймні тепло, і там ми зможемо спокійно все обговорити. Попереду довга ніч.

​   Вони разом повернулися до гвинтової драбини. Девід ішов попереду, підсвічуючи дорогу своєю лампою, а Елі підіймалася слідом, відчуваючи, як приємно гріє палець смарагдова обручка. Коли вони підійшли до потайних дверей, Девід обережно штовхнув кам'яну панель, і вони знову опинилися в затишній бібліотеці.

​   Тут усе залишалося таким же: у каміні приємно тріщало вугілля, а на столику все ще стояла таця з порцеляновими чашками. Томаса в кімнаті вже не було — старий слуга ніби навмисно залишив їх наодинці, даючи простір для розмови.

​   Девід скинув свою сумку зняв свій фрак й підкинув кілька дров у камін, від чого по кімнаті розлилося м'яке помаранчеве світло. Елі нарешті змогла безсило опуститися в глибоке крісло. Вона підібгала під себе ноги, загорнувшись у теплу ковдру, яку дбайливо залишив Томас, і взяла до рук чашку з чаєм, який дивовижним чином усе ще залишався гарячим.

​   Девід сів на стілець навпроти, тримаючи в руках свій блокнот із записами прадіда. Між ними панувала тиша, але це вже не була напружена чи лякаюча тиша — це було затишне мовчання двох людей, які нарешті знайшли те, що шукали.

​— Ну що, міледі — тихо почав Девід, дивлячись на вогонь, а потім перевів погляд на неї. — З чого почнемо нашу розмову? Я можу розповісти, як мій рід пов'язаний із Блеквудом, або давай спочатку розповімо трохи про себе .