Розділ 61. Дорога додому

​   Святкування поступово вщухало, залишаючи по собі тихий гул вечірнього палацу. Після тижнів, сповнених страху, крові та магічних баталій, настав час для того, чого герої прагнули не менше, ніж перемоги — спокою рідного дому.

​   Артур, Селіна та Кілліан зібралися в кабінеті короля для короткого прощання. Леопольд, попри втому, особисто випровадив їх до головної брами.

​— Ви зробили неможливе, — тихо сказав король, тиснучи руку кожному. — Ваші батьки мають знати, що ви — не просто воїни. Ви — гордість нашого королівства. Повертайтеся додому. Ви це заслужили.

​    Шлях назад був іншим. Тепер це не була гонка проти часу чи втеча від ворогів. Це була подорож переможців.

​Маєток маркізства Блеквуд.

​   Коли Артур і Селіна під’їхали до воріт маєтку, їх зустріли не солдати, а тиша, просякнута полегшенням. Девід Блеквуд і леді Елізабет стояли на ґанку. Побачивши дітей, Елізабет, яка завжди зберігала холодну стриманість, вперше за багато років вибігла назустріч, не звертаючи уваги на протокол.

​   Артур зіскочив з коня і міцно обійняв матір, а потім потиснув руку батькові. У цьому привітанні було стільки несказаних слів про страх, надію та гордість, що жоден лист не зміг би їх передати.

​— Ви повернулися, — тихо сказав Девід Блеквуд, обійнявши Селіну, яка тримала в руках сумку з щоденником Еліани. Він поклав руку на плече сина, і в цьому простому жесті Артур відчув визнання, на яке працював усе своє життя. Вони знову були разом, під захистом стін, що пам'ятали покоління їхнього роду.

​Замок герцогства Керінгтон.

​   Кілліан прибув до своїх володінь під прикриттям зоряної ночі. Його батько, старий герцог, чекав на нього у внутрішньому дворі. Вони мовчки дивилися один на одного кілька довгих секунд.

​— Тридцять шість галеонів, — нарешті промовив старий, і в його голосі, попри всю суворість, бриніла неможлива раніше м'якість. — Ти виконав обіцянку, щеня. Море було за нами.

​   Кілліан посміхнувся своєю звичною зухвалою посмішкою, але в його очах світилася справжня втома і тепло. Він зійшов з коня, і батько вперше за багато років обійняв його — міцно, по-чоловічому, як рівний з рівним.

​— Бійка закінчена, батьку, — сказав Кілліан, оглядаючи знайомі вежі замку. — Я вдома.

​   Герої повернулися до своїх витоків. Світ за стінами маєтків поступово заспокоювався, а в серцях Блеквудів і Керінгтонів настала тиша, яку приносить лише усвідомлення того, що найважче випробування залишилося позаду.