Розділ 60. Тріумф об'єднаних родів

​   Повернення до столиці було схоже на сон. Вулиці, які ще вчора були заповнені тривогою та грохотом молотів, тепер вибухнули стихійним святкуванням. Коли герої — Селіна, Кілліан та Артур — в’їжджали через головні ворота, народ зустрічав їх не просто криками, а сльозами полегшення.

​   Леопольд чекав на них на головній площі, біля підніжжя королівського палацу. Король виглядав втомленим, але в його очах світилася непідробна гордість. Він не став чекати на офіційні церемонії та протоколи.

​   Коли Артур, Селіна та Кілліан зійшли з коней, Леопольд зробив крок назустріч і гучно, щоб його почула вся площа, промовив:

​— Сьогодні королівство було на межі загибелі, але ми встояли не тому, що маємо високі стіни, а тому, що маємо таких захисників!

​    Король жестом запросив усіх трьох піднятися на помост.

​— Артур Блеквуд! — голос короля рознісся над площею. — Ти не просто стратег, ти — щит, що тримав нашу оборону, коли здавалося, що все втрачено. Твоя непохитна воля стала фундаментом, на якому ми побудували цю перемогу. Ти — справжній герой цього королівства, і віднині твоє ім'я буде вписано в літописи поруч із найбільшими полководцями минулого!

​   Артур, який зазвичай уникав зайвої уваги, злегка схилив голову. Але в його очах можна було прочитати не лише військовий обов'язок, а й глибоку відданість справі та людям, які стояли поруч.

​— Селіна Блеквуд та Кілліан Керінгтон! — продовжив Леопольд, звертаючись до них. — Ви стали серцем цієї битви. Ваша відвага та магічний союз, що об’єднав сили наших давніх родів, зруйнували те, що здавалося непереможним. Ви не просто врятували наші землі — ви довели, що ніякі морські чудовиська не зрівняються з волею вільних людей!

​   Натовп вибухнув оваціями, і в цей момент напруга останніх тижнів нарешті спала.

​   Того вечора у великій залі палацу, прикрашеній смолоскипами та квітами, відбувалося святкування. Але в одному з тінистих садів, далеко від галасливих тостів, знайшли свій спокій Артур і Аурелія. Вони стояли біля фонтану, вдихаючи прохолодне нічне повітря.

​   Аурелія торкнулася рукою амулета з чорного обсидіану, який досі був на її шиї.

— Ти повернувся, — тихо сказала вона, дивлячись на нього з ніжністю, яку більше не мала наміру приховувати.

​   Артур зробив крок ближче, обережно торкаючись її долоні.

— Я обіцяв, — відповів він. — І я завжди тримаю слово. Тепер, коли ця буря пройшла, я хочу знати... чи можу я залишитися тут, у твоїй тиші, а не на полі бою?

​   Аурелія посміхнулася — вперше так щиро і відкрито за весь час їхнього знайомства.

— Тобі більше не потрібно нікуди йти, Артуре. Твоя перемога — це наше майбутнє.

​   Ця ніч стала початком нової епохи — епохи, де Блеквуди, Керінгтони та Корона більше не були окремими силами, що змагаються за владу, а стали єдиним неподільним цілим, готовим захистити свою свободу від будь-якого ворога.

​   Велика перемога відсвяткована, а герої отримали визнання, на яке заслуговували! Історія королівства змінила свій хід, і майбутнє тепер у їхніх руках.