Розділ 58. Тиша в серці бурі

​   Ефект від знищення флагмана був приголомшливим, але радість тривала лише мить. Флагманський корабель, що йшов другим у строю, здійснив неможливий маневр. Його кристалічні щогли спалахнули насиченим фіолетовим світлом, і з палуби вдарив потужний імпульс, що розірвав простір навколо.

​    Раптом світ довкола Селіни й Кілліана змінився. Звуки моря, крики гвардійців, гуркіт гармат — усе це зникло, наче хтось накинув на світ важку ковдру. Але найгіршим був внутрішній холод.

​   Ментальний зв'язок, який був для них опорою, раптом перетворився на порожнечу. Селіна відчайдушно намагалася «достукатися» до Кілліана, але відчувала лише власні думки, що відлунювали від якогось невидимого, щільного бар'єра.

​«Кілліане?!» — її крик усередині неї самої був німим.

​   Вона відкрила очі. Світ навколо став сірим, а фіолетовий купол, випущений ворогом, накрив усю ділянку узбережжя, де стояли герої. Магічне поле імперців повністю блокувало будь-який резонанс між родами. Без нього вони були лише двома людьми проти флоту, який готувався до залпу у відповідь.

​   Кілліан стояв поруч, його обличчя було блідим, очі лихоманково сканували простір. Він бачив, як до берега наближаються сліпучі згустки енергії — ворог почав цілеспрямований вогонь по платформі.

​«Вони знають! Вони відчули джерело резонансу!» — пронеслося в голові Кілліана.

​   Він зрозумів: якщо вони не відновлять зв'язок зараз, за секунду цей бастіон перетвориться на попіл. Він схопив Селіну за руку, але навіть дотик відчувався дивно — магія не текла між ними, як зазвичай. Стіна, зведена фіолетовим куполом, була непроникною для будь-якої зовнішньої магії.

​    Селіна подивилася на свої руки, потім на купол, потім на Кілліана. Вона зрозуміла: вони не зможуть пробити цей бар’єр зовні. Їм потрібно змінити частоту власного резонансу, зробити його настільки чистим, щоб він проходив крізь блокування, як світло крізь скло.

​«Нам не потрібен простір, — прошепотіла вона, закриваючи очі й ігноруючи фіолетове марево навколо. — Нам потрібна кров. Наша кров, Кілліане. Еліана писала про це у щоденнику: якщо магія заблокована, рід стає ключем».

​   Вона дістала кинджал, але не для того, щоб битися з ворогом. Вона зробила легкий поріз на власній долоні, а потім взяла руку Кілліана зробила не великий поріз у

нього і приклала свою рану до його, де пульсували лінії Блеквудського зв’язку.

​— Нехай наша кров стане провідником, — вимовила вона вголос, вперше за цей час відірвавшись від ментального зв'язку, щоб спрямувати голос прямо в серце їхнього союзу.

​   Кілліан зрозумів її без слів. Кров Блеквудів і Керінгтонів змішалася, і в той самий момент у їхніх жилах прокинулося щось набагато давніше, ніж будь-який штучний купол. Власна магія роду, закладена ще першими володарями цих земель, почала пульсувати.

​   Фіолетовий купол затремтів. По ньому пішли тріщини, як по льоду під ударом молота. Селіна і Кілліан стояли посеред бурі, тримаючись за руки, і їхнє спільне світло, срібно-золоте, почало пробивати собі шлях крізь темряву, наче маяк, що розганяє ніч.

​Вони не билися «наосліп». Вони билися «на крові».