Розділ 56. Рада на заході сонця

   Коли вежі столиці нарешті з’явилися на обрії, сонце вже почало опускатися за горизонт, фарбуючи небо в кольори розпеченого заліза та крові. Столиця жила напруженим життям: вулиці спорожніли, вікна були забиті щитами, а над містом лунав ритмічний гуркіт кузень — місто готувалося до облоги.

    Біля головної брами їх зустрів загін гвардійців під командуванням самого Артура. Його обличчя, зазвичай спокійне і виважене, зараз було напруженим, а очі видавали безсонну ніч. Як тільки Селіна та Кілліан зіскочили з коней, Артур без зайвих слів жестом запросив їх у внутрішній двір, де на великому столі, вкритому грубою тканиною, вже була розкладена масштабна карта берегової лінії королівства.

—     Ви встигли вчасно, — промовив Артур, не чекаючи вітань. — Кораблі розвідки доповіли, що перші «Левіафани» вже в зоні видимості. Сьарший Керінгтон підняв весь флот, але якщо ці монстри мають захист, який ми не можемо пробити — наші галеони розлетяться, як дерев’яні іграшки.

   Селіна мовчки дістала щоденник Еліани. Палітурка, вкрита віками пилу, виглядала майже чужорідно посеред цієї військової наради.

—     Усередині не просто спогади, Артуре, — сказала вона, відкриваючи сторінку з детальними кресленнями морських вузлів та магічних потоків. — Еліана описала механізм, який вони використовували під час минулої війни. Вони не просто «пробивали» захист. Вони знаходили його резонансну частоту.

Кілліан підійшов ближче, вказуючи на складні схеми:

—     Бачиш ці символи? Це не просто руни, це схема того, як направити магію через воду. Якщо ми з’єднаємо наш рід Блеквудів, який тримає сталь, і Керінгтонів, які володіють водою, ми зможемо не просто атакувати. Ми зможемо змусити їхню власну енергію захисту обернутися проти них самих.

   Артур впився поглядом у креслення. Його пальці почали швидко переміщувати маркери по карті, вираховуючи точки синхронізації.

—     Нам потрібно три точки, — пробурмотів він. — Дві на узбережжі, де флоти Керінгтонів вступлять у перший контакт, і одна — центральний вузол тут, у столиці. Це ризиковано. Якщо ми помилимося хоча б на мить, ми просто випалимо власні сили.

—     Ми не помилимося, — Селіна подивилася на брата, і в її очах було стільки впевненості, що Артур на мить завмер. — Кілліан і я відчуваємо зв’язок наших родів. Ми проведемо цей імпульс.

—     Тоді до справи, — Артур випростався, наче скинув із плечей тягар, що тиснув на нього днями. — У нас є кілька годин до світанку, поки вони наблизяться на дистанцію удару. Селіно, Кілліане — працюйте над формулою резонансу. Я відправлю термінових гінців до нашого батька та герцога Керінгтона. Ми зустрінемо ці «Левіафани» не як жертви, а як ті, хто знає їхні слабкості краще, ніж вони самі.

    Сонце остаточно зайшло, занурюючи столицю в напівтемряву, але в кабінеті Артура загорілися вогні. Почалася найважливіша робота в історії королівства — перетворення стародавніх знань на зброю перемоги.