Розділ 55. Засідка на Чорному тракті

​  Дорога до столиці лежала через вузький гірський прохід, відомий як Чорний тракт. Селіна та Кілліан і їх люди гнали коней на повній швидкості, відчуваючи, як щоденник Еліани у сумці стає важчим від відповідальності, яку вони несли. Вони майже минули найвужче місце, коли Кілліан раптово смикнув поводи, зупиняючи коня.

​«Тиша, — його ментальний голос був гострим, як лезо. — Птахи замовкли. І запах озону... він знову тут».

​   Тієї ж миті повітря перед ними здригнулося, наче дзеркало, розбите камінням. Зі скель злетіли п'ятеро постатей у плащах. Це були не просто шпигуни, а елітні диверсанти Імперії, «Тіні Левіафана». Вони миттєво оточили героїв, їхні руки світилися жовтуватим магічним полум'ям, готуючи розряди, здатні розтрощити кістки.

​— Щоденник маркізи, — прохрипів головний диверсант, голос якого звучав як тертя каміння об каміння. —    Віддайте його, або ви помрете тут, де ніхто не почує вашого крику.

​   Селіна зіскочила з коня, вихоплюючи кинджали, і обручка Елі на її шиї миттєво створила навколо них срібний бар'єр. Кілліан став поруч, витягаючи меч, але їх було п'ятеро проти двох. Шанси танули на очах.

​«Я заберу двох ліворуч, ти вдар по їхньому захисту!» — скомандував Кілліан, готуючись до стрибка.

​Але вороги не встигли зробити й кроку.

​   Зі скель, що нависали над дорогою, пролунав короткий, чіткий свист, а потім — свист десятків арбалетних болтів. Блискавичний залп врізався прямо в ряди «Тіней». Двоє диверсантів упали ще до того, як встигли випустити свої закляття.

​— Блеквудська сталь не любить гостей, які заходять без запрошення! — пролунав гучний голос із вершин скель.

​   З-за виступів почали з’являтися воїни в чорно-золотих обладунках із гербом вовка. Це був загін швидкого реагування Блеквудів, відправлений Артуром назустріч сестрі, коли він відчув тривогу в ментальному зв’язку ще в палаці. Десяток вершників блискавично замкнули кільце навколо диверсантів.

​— Селіно! — вигукнув командир загону, лейтенант Блеквудів, не втрачаючи пильності. — лорд Артур наказав доставити вас у столицю живими будь-якою ціною. Ми беремо диверсантів на себе!

​   Кілліан коротко глянув на Селіну, його очі сяяли схваленням.

— Схоже, твій брат усе прорахував. Вперед, золотоволоса!

​   Не гаючи жодної секунди, поки вершники Блеквуду зв’язували ворога в жорсткому ближньому бою, Селіна та Кілліан пришпорили коней. Вони пронеслися повз лінію сутички, залишаючи лейтенанту задоволення розправитися з залишками шпигунів.