Розділ 54. Поклик крові

​   Зібравши руду Селіна обережно поклала щоденник Еліани в сумку, пристебнувши її до пояса. Вони з Кілліаном та з підкріпленням виходили з печери, і в повітрі підземелля почала відчуватися дивна вібрація, що йшла не від шахт, а ніби з самого простору навколо них.

​   Раптом Кілліан різко зупинився, випускаючи з рук руків'я меча. Його очі на мить затуманилися, а золотаві лінії на зап'ястях спалахнули яскравим, пульсуючим світлом. Він немов прислухався до чогось, що було недоступне звичайному слуху.

​— Селіно... — його голос прозвучав приглушено, але в ньому відчувалася неймовірна, майже тваринна сила. — Я це відчуваю.

​«Що саме? Що сталося?» — Селіна миттєво переключилася на ментальний зв’язок, відчуваючи його хвилювання, яке переросло в нестримний, могутній потік.

​«Мій батько... Він оголосив загальну мобілізацію. Я відчуваю, як весь наш флот у гавані Керінгтонів зараз піднімає вітрила. Це не просто наказ — це ціла армада магії, яка вливається в море. Батько відповів на мій лист. Він виводить увесь флот у відкриту воду».

​   Селіна закрила очі, і через їхній зв’язок вона сама відчула цей відгук: далекий, але неймовірно сильний і впевнений гуркіт магічної енергії. Це був не просто звук — це був запах солоного вітру, гуркіт сотень гармат і колективна воля цілого роду, що готувався до бою. Це була гордість батька за свого сина, який зумів згуртувати королівство.

​«Він готовий битися разом з тобою, Кілліане», — прошепотіла вона в його думках, і цей відгук наповнив її власну кров новим теплом.

​   Вони вирвалися на поверхню шахт, де їх зустрів свіжий ранковий вітер. Світло сонця сліпило після темряви підземелля, але зараз воно не здавалося таким безпечним. У повітрі пахло не лише весною — пахло великою, неминучою грозою.

​   На горизонті, там, де небо зустрічалося з морем, вони помітили дивний рух. Це був не просто птах. Це був сигнальний вогник — яскравий золотий спалах, який злетів у небо з вежі найближчого дозору.

​«Це сигнал від моїх гвардійців, — додав Кілліан, дивлячись на обрій. — Вони бачать перші аванпости Імперії. «Левіафани» почали рух до наших берегів раніше, ніж ми очікували».

​   Селіна міцно стиснула його долоню, відчуваючи, як магія обручки та енергія роду Керінгтонів сплелися в єдину, незламну лінію. Тепер вони знали, як перемогти, і тепер у них була підтримка, яка не дозволила б їм впасти.

​— Ми повинні негайно повернутися до столиці, — твердо сказала вона. — Леопольд, Артур і Аурелія вже чекають на цю інформацію. Щоденник Еліани — це наш козир, і ми маємо розіграти його до того, як перший «Левіафан» увійде в наші води.

​   Кілліан кивнув, застрибуючи в сідло. Його погляд був спрямований у бік столиці, де вже готувалася найбільша битва в історії їхнього королівства.