Розділ 50. Тіні під землею

​   Коні важко дихали, коли Селіна та Кілліан разом з підкріпленням нарешті осадили їх біля знайомого підніжжя Чорної скелі. Ранок лише займався, фарбуючи небо в блідо-рожеві тони, але тут, біля входу до блеквудських шахт, повітря здавалося густим і холодним, наче ніч і не думала відступати.

​— Готова знову спуститися в це пекло, золотоволоса? — Кілліан спішився, перевіряючи кріплення меча на поясі. На його обличчі знову грала та сама зухвала посмішка, але в очах світилася максимальна зосередженість.

​«З тобою — хоч у безодню, Керінгтоне. Тільки не лізь поперед мене під вибухи», — ментальний голос Селіни пролунав у його голові з легкою іронією. Дівчина спритно зіскочила на землю, поправляючи темно-синю сукню для верхової їзди й перевіряючи кинджали. Обручка на її шиї тихо пульсувала, реагуючи на близькість родинних скель.

​   Вони запалили магічний каганець і впевнено рушили вглиб головного тунелю. Проте, пройшовши всього кілька сотень метрів, обоє синхронно зупинилися. Через їхній магічний зв'язок прокотилася спільна хвиля тривоги — їхні джерела миттєво зорієнтувалися на небезпеку.

​   Попереду, там, де три тижні тому Кілліан влаштував грандіозний вибух, рознісши магічні плити та заваливши прохід, ситуація кардинально змінилася.

​   Величезні брили каміння, які мали б розбирати трішки більше місяця, були не просто зсунуті — вони були акуратно, майже філігранно розрізані рівними пластами й розсунуті по стінах тунелю. Жодного пилу, жодних дрібних уламків. Таку роботу могла виконати лише надпотужна, концентрована магія вищого порядку, яка не належала ні Блеквудам, ні Керінгтонам, ні тим паче покійним магам.

​— Хтось розібрав мій завал зсередини, — тихо, вголос промовив Кілліан, опускаючись на одне коліно біля зрізу каменю. Його пальці провели по ідеально гладкій поверхні. — Зрізи свіжі. Магія ще тепла. Це було зроблено кілька годин тому.

​    Селіна підійшла ближче, і її очі в темряві знову почали наливатися холодним срібним світлом. Обручка на її шиї раптом стала крижаною, неприємно обпікаючи шкіру.

— Це не наші люди, Кілліане. І це не залишки зрадників... Дивись туди.

​    На пилу, що вкривав підлогу тунелю за колишнім завалом, чітко виднілися глибокі сліди кількох пар чобіт. Але що найстрашніше — поруч із ними тягнувся дивний, тонкий слід від важкого металевого подолу, наче хтось ішов у довгих залізних шатах. А в повітрі виразно пахло озоном, паленим морем та чужою магією.

​   «Шпигуни Східного Флоту, — миттєво озвучив спільну думку Кілліан у її голові. — Вони дізналися про руду раніше за нас. Вони вже всередині, Селіно. Прямо в серці твого роду».

​   Дівчина міцно стиснула руків'я кинджалів, відчуваючи, як магічний резонанс Кілліана наповнює її тіло бойовою готовністю.

— Тоді ходімо та покажемо їм, як Блеквуди зустрічають непроханих гостей на своїй землі.

​   Вони вимкнули каганець, повністю розчиняючись у рідній для Селіни темряві, і беззвучно рушили вглиб шахт, назустріч першому зіткненню з загадковим ворогом