Розділ 40. Ціна залізої вірності

​   Селіна танцювала на лезі ножа. Троє магів тиснули на неї з усіх боків, їхні магічні розряди розколювали камінь шахти в сантиметрах від її тіла. Вона відбивала удари, ухилялася, встромляла кинджали в прогалини в їхньому захисті, але сили були нерівними. Селіна відчувала, як її легені палають, а магія обручки починає виснажувати її тіло.

​— Досить ігор! — гаркнув старший маг, зводячи руки над головою. Повітря між його долонями почало скручуватися в чорну, нестабільну сферу чистого знищення. — Повернись у забуття, Блеквуд!

​   Селіна встигла лише згрупуватися, розуміючи, що цей удар — фінальний. Вона приготувалася його відбити, чекаючи на неминучий біль, але раптом увесь світ здригнувся від удару неймовірної сили.

​   З боку завалу пролунав гуркіт, ніби сама гора вирішила розколотися. Тонни каміння, що заблокували шлях, вибухнули дрібним камінням від спрямованого удару стихії Керінгтонів. З клубу пилу, наче розлючений звір, вилетів Кілліан. Його обличчя було в крові, одяг пошматований, а в очах палала така лють, що маги на мить заклякли.

​— Я сказав, що проб'юся! — проревів він, вриваючись у зал.

​    Старший маг, злякавшись появи воїна, миттєво змінив ціль. Його пальці вистрілили чорним променем смерті прямо в Селіну, яка була занадто близько до епіцентру ритуалу.

​— Ні! — Кілліан встиг побачити небезпеку.

​   Він не думав ні секунди. Викинувши вперед свій важкий меч як останній захист, він зробив ривок, накриваючи Селіну своїм тілом. Прокляте закляття вдарило прямо в його груди, відкинувши обох назад на холодний камінь вівтаря.

​   Тиша, що запала в залі, була страшнішою за будь-який крик.

​   Селіна повільно піднялася, важко дихаючи, і кинулася до Кілліана, який лежав на спині, важко здригаючись. На його обладунках там, де влучило закляття, почала розповзатися чорна пляма отруйної магії. Його очі були заплющені, а дихання стало уривчастим.

​— Кілліане... ні, тільки не ти... — її голос перетворився на безпорадний шепіт.

​    Маги, побачивши, що воїн знешкоджений, почали знову піднімати свої палиці, готуючись добити обох. Селіна підвелася. Її обручка більше не просто світилася — вона вила, наповнюючи шахту сліпучим, божественним золотом. Волосся дівчини почало підійматися в повітрі, а очі стали повністю срібними. Вона більше не була просто Селіною Блеквуд. Вона була втіленням гніву свого роду.

​— Ви торкнулися того, хто був мені дорожчий за корону, — прошепотіла вона, і цей голос прозвучав не як її власний, а як відлуння сотень предків.

​   Маги відступили, але було пізно. Селіна зробила один крок, і простір навколо неї викривився.