Розділ 37. Вогонь на пагорбі

​   Селіна легковажно сіпнула плечем, а в її очах спалахнули зухвалі, дражливі іскорки. Вона зробила крок назад, повільно провівши пальчиками по магічній обручці.

​— А якщо я скажу, що принц Леопольд вміє бути дуже переконливим, лорде Керінгтон? — її голос звучав як чистий шовк, навмисно підливаючи масла в і без того гаряче полум'я його ревнощів. — Він шляхетний, він захищав мене, і тепер він король...

​   Вона не встигла договорити.

​Кілліан втратив залишки свого славетного самовладання. Одним блискавичним рухом він скоротив відстань між ними, перехопив її за талію і одним ривком притиснув до своїх міцних грудей, спираючи спиною до товстого стовбура старого дуба. Його світлі очі палахкотіли такою шаленою, дикою пристрастю, що в Селіни перехопило подих.

​— Досить грати, золотоволоса, — проричав Кілліан, і його гаряче дихання торкнулося її губ. Його пальці міцно зарилися в її золотаві кучері, змушуючи закинути голову. — Ти можеш дурити нового короля, свого брата чи всю Малу раду. Але не мене. Ти моя, Селіно. Від тієї самої ночі в наметі перед боєм, коли ти дивилася на мене цим своїм небезпечним поглядом. І жоден принц у світі цього не змінить.

​— Кілліане... — її голос здригнувся, маска зухвалості миттєво злетіла, оголюючи таку ж палку, приховану жагу.

​   Він не дав їй договорити. Кілліан накрив її губи владним, вимогливим і шалено пристрасним поцілунком. Це не було схоже на обережні палацові залицяння — це був вихор, у якому згоріли всі місяці їхнього прихованого протистояння, образ та небезпек. Селіна випустила глухий стогін і відповіла на поцілунок, міцно обхопивши його шию руками й зариваючись пальцями в його темне волосся.

​   Магічна обручка на її шиї раптом спалахнула не срібним, а яскравим, теплим золотим світлом, реагуючи на шалений сплеск її щирих емоцій. Світло хвилею розійшлося навколо них, наче благословляючи цей союз двох найнебезпечніших родів королівства.

​    Коли Кілліан нарешті відірвався від її губ, він важко дихав, уткнувшись лобом у її чоло. Його руки все ще міцно тримали її, наче боячись, що вона знову зникне під якоюсь маскою.

​— Спробуй ще раз сказати мені щось про Леопольда, леді Блеквуд, — хрипко, але з тріумфальною посмішкою прошепотів Керінгтон.

​   Селіна, важко дихаючи, ледь помітно всміхнулася у відповідь, відчуваючи, як її серце калатає в унісон із його:

— Думаю, ти довів свою правоту, Кілліане. Але не розслабляйся. Артур усе ще тут, і якщо він дізнається, що ти викрав мене вночі...

​   Їхню розмову раптом перервав далекий, але чіткий гуркіт зі сторони північного сходу. Там, де за горизонтом ховалися стародавні блеквудські шахти, у нічне небо злетів яскраво-червоний магічний спалах — сигнал тривоги, який міг означати лише одне. Вцілілі ліквідатори почали свій останній хід.