Розділ 34. Новий світанок над руїнами

​   Важкий скрегіт стародавніх механізмів знову сколихнув повітря, коли залізні плити купола почали повільно опускатися в мармурові пази, відкриваючи вид на залите ранковим сонцем місто. Дим над палацом поступово розсіювався, але запах гару та пролитої крові все ще нагадував про ціну, яку довелося заплатити за цю перемогу.

​   Коли завіса впала, тисячі солдатів міської варти та гвардійці великих родів побачили картину, яка змусила їх схилити голови та опустити зброю. На чолі кола стояв принц Леопольд, тримаючи в руках закривавлений золотий скіпетр свого батька. Поруч із ним стояла леді Селіна Блеквуд, чия обручка на грудях усе ще тихо пульсувала срібним світлом, а за їхніми спинами, мов дві неприступні скелі, височіли Артур Блеквуд та Кілліан Керінгтон.

​   Командувач королівської Залізної гвардії першим зробив крок уперед. Він подивився на тіло старого монарха, потім на Леопольда, який єдиний з династії залишився вірним короні до кінця. Командувач повільно опустився на одне коліно і підняв свій меч ефесом догори:

— Король мертвий... Хай живе король Леопольд!

​   Цей вигук миттєво підхопили сотні гвардійців, а за ними — і весь міський гарнізон. Луна котилася садами, знаменуючи кінець цієї бійки та початок нового правління. Леопольда було офіційно визнано єдиним законним правителем.

​   Кілька годин потому, коли першочерговий хаос було вгамовано, а бунтівників узято під варту, герої зібралися в малій залі засідань, яка дивом не постраждала від вогню.

​   Леопольд, уже в королівській мантії, але з усе ще блідим від пережитого обличчям, підійшов до Артура, Кілліана та Селіни. Поруч із ним стояла принцеса Аурелія, чий погляд залишався проникливим і глибоким.

​— Ви врятували цю корону, — тихо, але твердо промовив Леопольд, дивлячись на Селіну. — Відсьогодні рід Блеквудів повністю виправданий перед законом. Усі звинувачення старійшин анульовані, а пам'ять вашого діда й бабусі буде вшанована як героїв королівства. Ви вільні, і ваш статус захисників престолу відтепер є недоторканним.

​   Артур Блеквуд коротко кивнув, перевівши погляд на Аурелію. Принцеса ледь помітно всміхнулася маркізу, і між ними знову пробігла та сама іскра тактичного союзу, який тепер мав перерости у щось значно більше на політичній арені оновленої держави.

​   Кілліан Керінгтон, який нарешті сховав свій меч у піхви, зробив крок ближче до Селіни. Попри офіційність моменту, його світлі очі горіли колишнім зухвалим вогнем. Він нахилився до дівчини, так, щоб його чув лише вона:

— Ну що, леді Блеквуд... Маску «німого слуги» скинуто, старійшин знищено, і тепер ти офіційно найбажаніша і найнебезпечніша жінка в цій столиці. Думаєш, твоєму братові вдасться сховати тебе від мене в Блеквудських лісах?

​   Селіна злегка підняла підборіддя, її пальці торкнулися сімейної обручки, яка нарешті повністю заспокоїлася і стала прохолодною. На її губах з'явилася загадкова посмішка:

— Лорде Керінгтон, ви забуваєте, що я більше не ховаюся. І якщо ви хочете слідувати за мною, вам доведеться встигати за моїм кроком.

​   Вона перевела погляд на Леопольда, який дивився на неї з теплою смутком і глибокою повагою. Попереду на них чекала похорон короля і королеви, відбудова зруйнованої столиці, реформи та зачистка залишків аристократів, які засіли в дальніх провінціях. Це не був кінець історії — це був лише початок нової, ще більш складної гри, де великі роди мали вирішити, як жити в мирі після років ворожнечі.