Ранок застав Селіну в кабінеті брата. Вона все ще була блідою після нічного видіння, а її пальці міцно стискали ланцюжок на шиї. Артур вислухав її розповідь мовчки, не перебиваючи ні на секунду. З кожним її словом обличчя братта ставало все жорсткішим, перетворюючись на неприступну блеквудську скелю. Коли вона закінчила, він підвівся і підійшов до вікна, за яким уже збирався палацовий натовп.
— Отже, сорок років тому наш дід заблокував пам'ять брата теперішнього короля, — глухо промовив Артур. Його кулаки стиснулися так, що побіліли суглоби. — Це не просто змова. Це державна зрада вищого рівня, яку королівська родина намагалася приховати, закривши архіви. А моїх дідуся й бабусю вбили як псів, щоб замкнути це коло.
— слуги цих аристократів бояться цієї обручки, бо вона — доказ їхнього найбільшого гріха, — Селіна підняла голову, і в її очах спалахнув запеклий вогонь. — Вони думають, що ми слабкі, Артуре. Що ми просто захищатимемося.
Артур повернувся до неї, і на його губах з'явилася та сама хижа посмішка, якою славився їхній батько, маркиз Блеквуд.
— Вони помиляються. Ми не будемо захищатися. Ми розіб'ємо їх прямо на Великому засіданні. Ця правда стане нашою головною зброєю. Збирайся. Сем повертається на службу.
#1463 в Фентезі
#218 в Бойове фентезі
#4662 в Любовні романи
#1138 в Любовне фентезі
Відредаговано: 23.07.2026