Розділ 21. Відлуння тривоги та таємниці з архівів

   О восьмій вечора Малий дзеркальний зал зустрів Артура та Селіну витонченою, але гнітючою розкішшю. Високі стіни були повністю оздоблені дзеркалами у важких позолочених рамах, які багаторазово відбивали полум’я сотень свічок, створюючи ілюзію, що за кожним твоїм кроком спостерігають десятки очей.

   Принц Едвард сидів на чолі довгого столу, заставленого срібними тарілками з вишуканими стравами. Він виглядав спокійним і розслабленим, проте в його темних, проникливих очах світився гострий, як бритва, розум.

   Артур впевнено сів навпроти, а Селіна, глибоко насунувши кашкет і випрямивши спину, стала живим манекеном за його правим плечем, міцно стиснувши пальці на руків’ї церемоніального меча.

—     Лорд Блеквуд, я щиро радий, що ви прийняли моє запрошення, — м’яко всміхнувся Едвард, піднімаючи кришталевий келих із рубіновим вином. — Ваша тактика на арені була бездоганною. Аристократія досі рахує свої збитки.

—     Я лише захищав честь свого роду, Ваша Високосте, — спокійно відповів Артур, ледь пригубивши вино. Напої в цьому палаці завжди несли в собі ризик.

   Едвард повільно перевів погляд на Селіну. Його очі звузилися, скануючи кожну деталь її фігури. Принц підвівся з-за столу і з келихом у руках неспішно підійшов до дівчини. Селіна навіть не поворухнулася, тримаючи погляд спрямованим чітко перед собою, хоча серце в грудях забилося швидше.

—     Мене завжди вражала відданість блеквудських гвардійців, — протягнув Едвард, обходячи Селіну по колу. Дзеркала навколо відображали її профіль з усіх боків. — Але твій зброєносець Сем... він унікальний. Скажи мені, Артуре, чому твій кращий боєць пахне не гвардійським потом, порохом чи залізом, а тонкими польовими квітами та лісовою лавандою? І чому його зап’ястя такі витончені, що більше пасували б леді на королівському балу, ніж воїну, який рубає голови найманцям Ради?

   Селіна затамувала подих. Едвард зупинився прямо перед нею, нахиливши голову, і його рука повільно потягнулася до козирка її кашкета. Один рух — і маскування буде знищено.

   Артур раптом гучно поставив свій келих на стіл, привертаючи увагу принца:

—     Ваша Високосте, Сем виріс у моєму особистому лавандовому маєтку на півдні Блеквуду. А щодо його зовнішності — його ефективність у бою говорить сама за себе. Думаю, ви покликали нас не для того, щоб обговорювати парфуми моїх слуг.

   Едвард замер, його рука зупинилася в кількох сантиметрах від обличчя Селіни. На його губах з’явилася тонка, хижа усмішка. Він опустив руку і повернувся до свого крісла.

—     Ти правий, Артур. Облишмо маски, — тон принца миттєво змінився, ставши серйозним і владним. Він поставив келих і сперся ліктями на стіл. — Під час сутички на арені мої придворні маги зафіксували потужний сплеск. Стародавня, чиста магія блокування. Магія обручки вашої матері.

   Артур навіть не моргнув, зберігаючи абсолютно кам’яне обличчя, хоча атмосфера в залі розжарилася до межі.

—     Аристократія шукає цей артефакт сорок років, — впевнено продовжував Едвард. — Вони знають, що ваш дід стер пам’ять їхніх лідерів, і панічно бояться повторення. Мій старший брат — їхня маріонетка. Якщо вони прийдуть до влади, Блеквудів і Керінгтонів знищать. Але я пропоную вам вихід.

   Едвард виклав на стіл свої карти, дивлячись прямо на Артура:

—     Я пропоную Блеквудам повний і офіційний союз. Моя гвардія, мої гроші та мій вплив при дворі будуть вашими. Ми разом знищимо аристократію і мого старшого брата. Але натомість... ви від дасте обручку мені. Корона повинна контролювати таку небезпечну зброю. Що скажеш, Артуре?

   Селіна під кашкетом міцно стиснула зуби. Віддати обручку матері цьому хитрому принцу означало добровільно вкласти шию в нове ярмо.

   Артур повільно підвівся з-за столу, розправляючи свій плащ. У його очах читалася непохитна гордість залізного правителя півночі.

—     Ваша пропозиція вельми щедра, Ваша Високосте, і ваш аналіз ситуації точний, — холодно і зважено відповів маркіз. — Проте Блеквуди ніколи не приймають рішень у поспіху, особливо коли йдеться про спадок нашої родини. Мені потрібен час, щоб зважити всі «за» і «проти» вашого союзу. Я дам вам відповідь пізніше.

   Едвард незадоволено примружився, явно не очікуючи, що маркіз відмовиться від такої вигідної карти прямо зараз. Але принц швидко повернув собі спокій:

—     Що ж... час — це розкіш, якої у нас небагато, Лорде Подумайте. Але пам’ятайте: перший принц Кристоф не чекатиме.

   Артур коротко кивнув і розвернувся до виходу. Селіна рушила за ним, відчуваючи спиною пильний, підозрілий погляд Едварда, який проводжав їх крізь нескінченні лабіринти палацових дзеркал. Пастка зачинилася, але вони встигли вислизнути з неї... принаймні на цю ніч.

​  Коли важкі дубові двері гостьових покоїв зачинилися за Артуром та Селіною, Кілліан Керінгтон миттєво підвівся з крісла біля вікна. Його обличчя було напруженим, а світлі очи палахкотіли від суміші люті та полегшення. Він за лічені секунди подолав відстань між ними, важко дихаючи й ігноруючи присутність маркіза.

​— Ти ціла? — його голос звучав глухо, але в ньому відчувалася шалена, майже звіряча тривога. Кілліан різко перехопив Селіну за плечі, змушуючи подивитися на себе. — Едвард щось зробив? Він дізнався?

​   Селіна м'яко, але рішуче зняла його долоні зі своїх плечей і нарешті скинула гвардійський кашкет, дозволяючи густому волоссю розсипатися по плечах. На її губах з'явилася втомлена, але зухвала посмішка.

— Заспокойся, Кілліане. Він грав у свої психологічні ігри, придивлявся до моїх рук і парфумів, але Артур вчасно перехопив ініціативу. Едвард знає про сімейну обручку. Він запропонував союз в обмін на артефакт.