Розділ 17. Іскри перед бурею

​   Коли Леопольд та Аурелія збиралися зникнути за таємною панеллю, а Артур відійшов до дверей, щоб перевірити пости гвардії, біля каміна запала тиша. Селіна залишилася стояти біля вогню, задумливо крутячи в пальцях один із кинджалів.

​   Кілліан не поспішав іти до своїх покоїв. Він підійшов ближче, зупинившись поруч із дівчиною так, що вона відчувала тепло його тіла. Його погляд ковзав по її обличчю, позбавленому маскування, зупиняючись на губах.

​— Отже, завтра нас намагатимуться вбити на арені, — тихо промовив Кілліан, і його голос став м'якшим, втрачаючи звичну іронію. — Але знаєш, леді Селіно... Мене куди більше хвилює те, що другий принц занадто пильно на тебе дивився. І добрий Леопольд, здається, аж надто щиро кинувся тебе захищати.

​   Селіна підняла на нього свої зухвалі очі, злегка примружившись:

— Невже безстрашний спадкоємець Керінгтонів ревнує «німого зброєносця» до королівської крові?

​— Я не звик ділитися тим, що зацікавило мене першим, — Кілліан зробив крок ще ближче, змусивши її серце зрадити свій рівний ритм. Він обережно, кінчиками пальців, торкнувся золотистого кінчика її волосся. — На арені тримайся поруч зі мною. Я не дозволю цим щурам торкнутися тебе.

​— Я сама можу захистити себе, Керінгтоне, — прошепотіла Селіна, але пасмо не забрала.

​Тим часом біля дверей Артур зустрівся поглядом з принцесою Аурелією, яка на мить затрималася в проході, перш ніж панель закрилася остаточно. Артур підійшов, щоб замкнути механізм.

​— Будь обережним завтра, майбутній маркізе, — тихо сказала принцеса, дивлячись на нього своїми глибокими смарагдовими очима. Її зазвичай холодна маска на мить дала тріщину. — ти потрібен мені тут... живим. Столиці потрібні такі люди, як ти.

​    Артур схилив голову, і його суворе обличчя пом'якшало. Він обережно взяв її тонку руку в рукавичці й притис до своїх губ.

— Заради вас, Ваша Високосте, я розіб'ю будь-якого чемпіона Ради. Сподіваюся на вашу підтримку на трибунах.

​    Аурелія ледь помітно почервоніла, кивнула і зникла в тіні ходу.