Розділ 10. Тіні блеквудських шахт

​   Старі блеквудські шахти зустріли зведений загін прохолодою та глибокою, майже відчутною на дотик темрявою. Багатовікові тунелі, де колись видобували рідкісну срібну руду, тепер служили лише прихистком для кажанів та таємним шляхом для тих, хто хотів обійти королівські застави.

​   Артур ішов попереду, тримаючи високо над головою смолоскип. Його коротка стрижка та зосереджене обличчя робили його схожим на підземного бойового командира. Слідом рухалися гвардійці, обережно ведучи під вуздечки коней. Кілліан Керінгтон ішов поруч із Артуром, намагаючись не показувати, що кожен крок дається його пораненому стегну з труднощами.

​   «Німий Сем» рухався трохи попереду, перевіряючи безпеку старих дерев'яних кріплень. Селіна почувалася в цих печерах як удома — батько колись показував їй ці ходи. Вона знову насунула кашкет на очі, виконуючи свою роль мовчазного слідопита.

​   Раптом Селіна завмерла. Вона підняла руку, даючи знак загону зупинитися.

​— Що там, Семе? — тихо запитав Кілліан, миттєво поклавши руку на ефес меча.

​   З глибини бічного тунелю, заваленого старими тачками, почулося важке, хрипке дихання та ледь помітний стогін. Артур підійшов ближче, спрямувавши світло смолоскипа в заглиблення скелі.

​   Там, привалившись спиною до холодної стіни, сидів юнак. Його розкішне вбрання із шовку кольору нічного неба було пошматоване й залите кров'ю, а на грудях тьмяно виблискував золотий кулон із зображенням триголового дракона — знак правлячої королівської династії.

​— Принц Леопольд... — вражено прошепотів Кілліан, упізнавши третього принца королівства.

​   Юнак примружився від яскравого світла й спробував підняти свій тонкий придворний меч, але зброя з брязкотом випала з його слабких пальців. Його обличчя було блідим від крововтрати, але погляд залишався чистим і відкритим. Леопольд ніколи не брав участі в палацових інтригах — у столиці його знали як доброго, чесного та справедливого юнака, який щиро турбувався про долю простого народу.

​— Блеквуд... Керінгтон... — ледь чутно промовив принц, впізнавши герби на мундирах. — Якщо ви прийшли добити мене... то робіть це швидше. У мене вже немає сил бігти.

​   Артур миттєво опустився на одне коліно поруч із ним, передаючи смолоскип Кілліану.

— Ми не вбивці, Ваша Високосте. Що тут сталося? Де ваша гвардія?

​   Леопольд гірко зітхнув, дозволяючи Артуру оглянути його рану на плечі:

— Мою охорону... всіх до єдиного... перебили на в'їзді до лісу. Це були люди когось хто на стороні першого чи другого принца. Мої старші брати прагнуть отримати титул кронпринца, а я для них — жива загроза, бо народ підтримує мене. Вони хотіли ліквідувати мене тихо, далеко від столиці. Я зміг утекти й заховатися в цих шахтах, але без допомоги я не доживу до ранку.

​   Селіна швидко підійшла ближче, витягла з сумки флягу з чистою водою та чисту тканину й протягнула Артуру. Вона дивилася на пораненого принца з явним співчуттям. Леопольд справді не був схожий на тих гнилих аристократів, які плекали змови при дворі.

​— Тобі пощастило, принце, — промовив Кілліан, дивлячись на темні тунелі попереду. — Ми теж у немилості при дворі. Вони влаштували полювання і на нас. Схоже, ми в одному човні.

​   Артур перев'язав плече Леопольда й допоміг йому підвестися. Принц тримався на ногах виключно завдяки силі волі.

— Дякую вам, — щиро сказав Леопольд, подивившись на Артура, Кілліана та «Сема». — Якщо ви допоможете мені вибратися звідси і вижити, я знайду спосіб віддячити. Моя молодша сестра, принцеса Аурелія, залишилася в палаці. Вона контролює таємні підземні переходи під королівським замком. За допомогою її зв'язків я зможу провести вас і вашу гвардію прямо в серце столиці, оминаючи всі засідки та застави аристократів. Але спершу нам треба вибратися з цих шахт.

-          Ми не можемо увійти у столицю, через тайний вхід, маємо придумати інший шлях – сказав Артур – для початку давайте вийдемо з шахти і пройдемо мисливський кряж, і зустрінемося з принцесою.

​Артур кивнув і подивився на сестру:

— Семе, ти ведеш. Шукай найшвидший вихід до мисливського кряжу.

​   Селіна поважно кивнула, поправила кашкет і першою рушила вглиб тунелю, міцно стискаючи руків'я кинджалів.