Глава 17

У понеділок школа мала врочистий вигляд. Її, вже не нову й облущену, прикрасили яскравими написами та плакатами. На віконних лутках виставили квіти, а різноколірні повітряні кульки тріпотіли у повітрі, намагаючись зірватись з ланцюжків і полетіти ген у безхмарне небо. 

Святково вбрана шкільна громада зібралась на подвір’ї. Усі були в вишиванках та мали букети квітів, що розливали по шкільному подвір’ю пахощі весни. На вулицю виносили колонки, мікрофони та інше обладнання для проведення свята. Учні, втомлені місяцями навчання, мали усміхнені обличчя: нарешті дні їхніх страждань минули і попереду чекають дев’яносто днів свободи.

Гліб та Поліна стояли у колі однокласників. Обличчя дівчини було густо намащене тональним кремом, що мав замаскувати синця на вилиці. Артем з Алінкою про щось сперечаються. А онде крізь натовп до них пробирається Соломія. І Ніна Антонівна теж тут. Вона стоїть у затінку з коляскою і раз по раз нахиляється до Міласі, щось до неї промовляючи, то поправляючи її святкового чепчика. За цей час жінка прив’язалась до дитини й ставилась до неї, мов до власної онуки. Гліб роззирнувся, шукаючи очима Марка. Той обперся плечем об колонну і стояв, склавши руки на грудях. Вигляд він мав не надто радісний ‒ кається бідолаха. Гліб бачив, як він кілька разів намагався заговорити до Поліни і як та посікла його на локшину одним лише вбивчим поглядом. Що ж, нехай трохи помучиться, може щось зрозуміє в цьому житті.

Гліб вдихнув повітря на повні груди. Як гарно! Як гарно, що рік скінчився. Як добре, що починається літо. Він написав майже усі контрольні та самостійні на вісімки та сімки і мав досить непогані річні оцінки з усіх предметів. З усіх… крім світової літератури. По цьому предмету він традиційно отримав четвірку. Але це не надто смутило Гліба, адже та незаслужена четвірка перекривалась такою ж незаслуженою одинадцяткою з англійської мови.

Соломія, як і всі дівчата, була вбрана в вишиванку та чорну спідничку. Вона сьогодні була гарна, як ніколи. Дівчинка підійшла до Гліба і, посміхнувшись, стала поруч. Гліб знітився. Вихідні минули, а він так жодного разу і не зателефонував їй, хоча вони й обмінялись телефонами. Він стояв ні в тих ні в сих, не знаючи, куди відвести погляд. 

Аж ось залунала музика, що стала сигналом до початку врочистої лінійки. Вчителі по черзі виголошували промови, Черепаха була як завжди не в гуморі. Навіть не зважаючи на свято, вона не втрималась і добре пройшлась по всіх недоліках і вадах своїх учнів, хоча насамкінець поблажливо висловила надію, що всі вони виправляться і порозумнішають за літо. Лілія Юріївна просльозилась, що більше не побачить своїх “любесеньких” і “гарнесеньких” одинадцятикласників. Директор розсмішив публіку кількома жартами та історіями, що сталися протягом року і оголосив початок святкового концерту. Соломія дуже гарно й ніжно проспівала пісню про закінчення шкільних днів, Артем продекламував вірша, і ось уже учні одинадцятого класу закружляли в прощальному вальсі. 

Настала мить, коли учні мали подарувати квіти вчителям. Зчинилася метушня, скрізь майоріли білі вишиті хрестиком сорочки та різнобарвні букети. Усі поспішили до своїх улюблених вчителів. Гліб вирішив подарувати свій букет тюльпанів вчителю трудового навчання Арсенію Семеновичу. Для нього цей вчитель був найближчим по духу, то ж, не вагаючись ні хвилини, він попрямував до нього.

Протискуючись крізь натовп школярів, він раптом побачив, що тоді як усі вчителі вже мали по два-три букети, Катерина Михайлівна стояла з порожніми руками, розгублено глипаючи по сторонах на школярів, що пробігали повз неї. Ніхто не любив одвічно невдоволеної злої Черепахи. Зловтіха заповнила серце Гліба. Так їй і треба! Скільки крові вона попила з нього цього року! І, мабуть, не тільки з нього. Хай тепер, жне, що посіяла! Однак, ще раз глянувши на міцно стиснуті губи й сповнене показної байдужості обличчя вчительки, Гліб зупинився. Кілька секунд він стояв, вагаючись, а потім змінив напрям маршруту і підійшов до вчительки.

‒ Зі святом, Катерино Михайлівно, ‒ сказав він.

Ткнувши їй у руки обгорнутий кольоровою цератою букет, він розвернувся і пішов геть.

Вчительку настільки вразив цей його вчинок, що вона навіть подякувати забула. Лише стояла й вражено блимала вслід Глібу. Їй знадобилась не одна година роздумів, щоб проаналізувати й зрозуміти, навіщо він це зробив і що насправді керувало цим незбагненним учнем.