Глава 15

Весна прощалася зі своєю порою. Вона вже впоралась зі своїми справами: озеленила і заквітчала землю, обкидала носи ластовинням, зігріла лагідним теплом.

Тепер наставала черга смаглявого літа. Воно, невгамовне, вже поспішило увімкнути сонце на всю потужність, аби підігріти водойми, розжарити асфальт й наповнити задухою квартири. Літо бажало вигнати людей з домівок і рівненькими рядочками порозкладати на золотистих пляжах, аби як слід пофарбувати їхню шкіру у темніший колір.

У п'ятницю о дев'ятій годині вечора школа заблимала різноколірними спалахами світла й музики. Учні, втомлені від важких шкільних буднів, мали змогу випустити пару.

Старшокласники відповідали за вибір музики, і, раді старатися, врубили її на повну потужність. Ритм відбивався у вухах так гучно, що серце, не в змозі йому протистояти, збивалось і починало гупати йому в такт. Два вчителі, що мали наглядати за молоддю говорили між собою, намагаючись перекричати музику, у дальньому кінці актового залу, а потім, не витримавши сучасних музичних тенденцій, подалися до учительської, де дерев'яні двері хоч трохи ставали на заваді вбивчому гуркоту. 

Біля парадного входу, порозбивавшись на групки, розмовляли виряджені, нафарбовані й напарфумлені підлітки. Поліна стояла в одній з таких групок, тримаючи Марка за руку. Вона була у придбаній напередодні сукенці, чорний колір якої робив її тоненьку фігурку ще тендітнішою. На ногах ‒ височезні підбори, завдяки яким, вона порівнялась на зріст зі своїм бойфрендом.

‒ Де ти купила це гарненьке платтячко? ‒ запитала Соломія, нахиляючись аби торкнутися тканини. Вона у своїй коротенькій джинсовій спідничці та фіолетовому топі почувалася простачкою в порівнянні з приголомшливим виглядом Поліни.

‒ Мабуть, коштує страшенно дорого? ‒ сказала кругловида Алінка. Вона завжди й скрізь любила встромити свого кирпатого носика.

Поліна склала губи бантиком і повела бровами.

‒ Атож. Не кожен зможе собі таке дозволити.

‒ Схоже на дизайнерську річ, ‒ сказав Артем який і сам у своєму гардеробі мав не одну дизайнерську одежину.

‒ А що ж твій друзяка, не прийде сьогодні? ‒ запитав Марк, роззираючись. ‒ Я так хотів з ним ближче познайомитись, потоваришувати, так би мовити. Він такий гм... цікавий і так оригінально поводиться.

‒ Та й одягається не менш оригінально, ‒ додав Артем, ‒ Мабуть, не одну годину витратив, аби віднайти свій справжній look. Усі дружно засміялись з Артемового жарту, але Поліна їх обірвала.

‒ Досить! ‒ сказала вона. ‒ Він мій друг, і я не дозволю з нього кепкувати. Якщо він вам не подобається, це ваші проблеми. Або будете з ним миритися, або шукайте собі інше товариство.

Поліна знала свою владу над друзями. Вони зліталися на її блиск, наче комашки на світло вуличного ліхтаря. То ж вона беззастережно користувалась власною популярністю.

‒ Якщо чесно, я його трохи боюся, ‒ промовила Соломія. ‒ Якийсь він... небезпечний. Аж мурашки по шкірі йдуть, як на мене погляне.

‒ То ти просто не бачила відеороликів, що назнімав наш Артемчик, ‒ сказала Аліна, ‒ Якби ти їх подивилася, твій страх вмить би розвіявся.

Саме у цей час до гурту підійшов Гліб.

‒ О, про вовка промовка, ‒ вишкірився Марк. ‒ А ми оце щойно... Ого! Що це з тобою? Знайшов інструкцію до ванни, чи що? 

Але всі були так вражені метаморфозою Гліба, що ніхто і не подумав засміятися з жарту Марка. 

Гліб одягнув випрані, зашиті й старанно випрасувані Ніною Антонівною джинси, та нову футболку. А ще він зганяв до перукарні з вивіскою «Будь-яка стрижка ‒ 25», і зараз й справді виглядав дуже незвично. У новій футболці стало помітно, що він має міцні руки, досить широкі плечі та підтягнуту худорляву фігуру. Уперше в променях дискотечних вогнів підлітки помітили, що Гліб досить таки симпатичний. Поліна, здолавши перший подив, аж засвітилася гордістю за свого друга. Вона зверхньо позирала на друзів, неначе кажучи «А от маєте! Я ж вам казала!» 

Марк оговтався перший.

‒ Ну ти й чортяка! ‒ загиготів він і, ухопивши Гліба за шию, притис до себе, аби як слід скошлатити його старанно зачесаного чуба та вперіщити кілька добрих щиглів. Гліб не мав іншої ради, як безпомічно борсатись у дужих руках Марка, марно намагаючись випручатись.

‒ Марку! Ану припини зараз же! ‒ закричала Поліна, кинувшись до них. ‒ Відпусти його негайно! Чуєш, відпусти кажу!

Марк відпустив почервонілого й засапаного Гліба й жартівливо підвів руки догори.

‒ Усе-усе, заспокойся! ‒ сказав він. ‒ Я ж просто пожартував. Що уже й пожартувати не можна? Не будь такою нудною!

Але Поліна навіть не подивилася на нього. Вона підійшла до Гліба і хотіла пригладити йог зачіску.

‒ Не треба, ‒ відхилився Гліб. Він повернувся і швидко пішов геть.

‒ Почекай, Глібе!

Поліна кинулась було йому навздогін та Марк ухопив її за руку.

‒ Та чого ти паришся! Нічого з твоїм вовчиськом не станеться. Хай собі йде! ‒ сказав він. 

Поліна спробувала вирватися, та Марк не пускав. Він викрутив її руки за спину і, підхопивши ззаду, закружляв у повітрі.