Глава 7

Щедре теплом післяобіднє сонце застало Гліба з маленькою сестрою в парку на їхній улюбленій лавочці під розлогим каштаном. Міланка увесь день була в кепському гуморі. Вона вередувала і не злазила з рук. Як тільки хлопець намагався покласти її назад до коляски, Міланка робила трагічне обличчя ‒ оченята дивились на нього жалібно, а губки кривились і починали тремтіти.

‒ Ну ж бо. Треба поспати, ‒ умовляв її Гліб. ‒ Поспиш ‒ і життя налагодиться, кажу тобі. 

Та Міланка й слухати не хотіла. Вона не сприймала жодних аргументів. Зрештою маля зайшлося таким голосним плачем, що інші матусі швиденько покотили коляски зі своїми більш згідливими чадами якнайдалі від них.

‒ Ну, добре, добре, ‒ врешті здався Гліб. ‒ Твоя взяла. Будеш спати на руках. Тільки заспокойся, заспокойся вже.

Але Мілася вже так образилась та так розходилася, що зупинити її було годі. Бідний Гліб не знав, що з нею робити. Ні колихання, ані лагідні вмовляння не діяли. Хлопець був у відчаї. Він, звичайно, мав ще один безвідмовний секретний спосіб, але соромився застосовувати його на людях. Однак Міланка могла поставити на своєму, тож, не витримавши натиску, Гліб здав позиції й ламким фальшивим голосом затягнув колискової. 

Наче за помахом чарівної палички дитина затихла. Вона все ще покректувала і, про всяк випадок, кривила губки, але видно було, що вона змінила гнів на ласку.

Гліб походжав по доріжці парку туди-сюди, ледь не пританцьовуючи, і уже по третьому колу співав «Котику сіренький». Він не відводив очей від сестрички, що сонно кліпала оченятами й тому не бачив, що за ним уже кілька хвилин спостерігають кілька насмішкуватих пар очей.

Це були його однокласники: Поліна зі своєю подругою Алькою і незмінним залицяльником Артемом. Артем спочатку нашіптував дівчатам жарти, що, очевидно, стосувалися Глібового виступу, а потім дістав смартфона і почав знімати його на відео.

Міланка нарешті заспокоїлась і, кілька разів протяжно схлипнувши, задрімала. Гліб тихенько сів на лавку і лише тепер помітив веселу трійцю. Кругловида кирпата Алінка аж присідала від сміху. Артем продовжував знімати відео, тому намагався стримуватись. Поліна ж притискала пальці до своїх пухких губок, стримуючи посмішку.

‒ А я й не знав, що наш Вовкулака вміє так вити! Просто шедевральний виступ! Просто шедевральний! ‒ вигукував Артем. ‒ Я буду твоїм піар-менеджером і подбаю, щоб у тебе було до фіга вболівальників на ютубі. Першим порухом Гліба було вскочити з лавки, відібрати телефон у шмаркача і надавати йому по шиї. Але у нього на руках мирно спала з такими труднощами заколихана Мілася... То ж він тільки й міг, що сидіти й безпомічно глипати на них очима.

‒ Ходімо звідси! ‒ сказала Алька, утираючи сльози з очей. ‒ Ох, давно вже я так не сміялась!

Трійка підлітків попрямувала геть по парковій алейці, лишивши Гліба наодинці зі своєю обуреною гордістю.

Він подивився їм услід і раптом помітив, що одна постать відділилася від решти і тепер наближається до них з Міланкою. Це була Поліна. Вона неквапливо підійшла і зупинилася напроти Гліба зі зверхнім виразом на вродливому обличчі.

‒ Чому ти не ходиш до школи? ‒ запитала вона.

‒ А тобі яке діло? ‒ голос Гліба був колючим, та все ж говорив він тихо, зважаючи на дитину. Поліна презирливо повела бровами та склала руки на грудях.

‒ З наступного тижня почнуться підсумкові контрольні. Ти вже пропустив одну з англійської.

‒ Дякую за інформацію, ‒ відрізав Гліб і підвівся з лавки.

Він обережно поклав Міланку до коляски й заходився підтикати їй ковдру. Поліна деякий час мовчки спостерігала, як він поправляє на дитині шапочку і ставить коляску так, аби ні сонце, ані подув вітерця не збудив сплячу принцесу.

‒ Ти не відповів на моє питання, ‒ промовила Поліна.

Гліб випростався і подивився на однокласницю. Які б не були різні ці двоє, але одна схожість у них певно була ‒ надміру загострена гордість.

‒ Слухай, що тобі від мене треба? Ти ще не достатньо покепкувала з мене, чи що? Якщо так, то мушу тебе розчарувати. На сьогодні концерт закінчено. Приходь завтра. Завтра тут буде такий же шедевральний виступ за участі верескливої дитини та клоуна, що її веселитиме.

Мабуть, це уперше за два роки навчання в цій школі Гліб, зазвичай мовчазний і небагатослівний, виголосив таку палку промову. Та ще й кому! Цій пихатій модниці, що тільки й дбає, що про зовнішній вигляд.

Поліна міцніше притисла руки до грудей і склала губи бантиком.

‒ Вибач... гм... що я з тебе сміялась, ‒ сказала вона, і це чи не вперше в житті ця гонориста себелюбна дівчина визнала себе неправою.

Гліб поглянув на неї. Потім кивнув.

‒ Добре. Забули.

‒ Я зараз напишу Артемові й забороню викладати відео.

Дівчина увімкнула свого сріблястого телефона Apple і знітилась. Їй щойно прийшло посилання від Артема. Вона натиснула по ньому і з телефону залунала колискова про сірого котика. Ролик уже мав кілька лайків і перепостів, то ж зупинити лавину було не так просто.

‒ Та нічого, ‒ махнув рукою Гліб. ‒ Моїй репутації навряд чи щось може зашкодити.