Глава 6

Наступного ранку Гліб мав швиденько збігати в магазин за продуктами. Треба було встигнути скупитись, поки його маленька сестричка спала. Вийшовши з квартири, він наткнувся на дитячу коляску, що стояла у них під дверима. Вона була вщерть заповнена різноманітними пакунками, а зверху лежала записка від Андрія.

«Тут деякі речі моєї Мар'янки. Вона вже з них виросла, то ж мені буде приємно, якщо ти їх візьмеш».

Гліб зупинився в нерішучості. Він перемінився в обличчі. З одного боку, це був ще один удар по його хворобливій гордості ‒ наче милостиня жебракові. Але з іншого боку ‒ душа Гліба аж заспівала від щастя ‒ тепер він зможе вивезти свою Міласю в парк. Адже малюкам, якщо вірити інтернету, вкрай необхідне свіже повітря і сонечко. 

Звільняючи коляску від пакунків, Гліб знайшов багато ще майже нового одягу, пелюшок, іграшок і навіть великий нерозпечатаний пакунок з підгузками. Звичайно, Гліб здогадався, що Андрій, купив і підгузки, і деякі інші речі спеціально для Міланки, але радість, що переповнила його,заглушила протести гордості. Наче неймовірним скарбам радів він кожній речі, адже у Міланки їх було так мало. Дитина часто лежала в одному лише підгузку, а інколи й без нього, бо речі її швидко бруднилися, а одягти було більше нічого. З іграшок вона мала лише кілька яскравих пляшок з-під йогуртів, в які Гліб накидав дрібних монеток, аби вони дзеленчали.

Хлопець зараз же обрав найгарніше платтячко з бджілками, що йшло в комплекті зі смугастими повзунками. Він одягнув малечу і поклав до дитячого візочка. Боже, як раділа Міланка, коли Гліб причепив до коляски іграшки та брязкальця.

Спочатку вона не могла втямити, що то за дивина така! Розглядала  їх зачудовано і робила такі великі й кумедні очі, що Гліб аж за живіт хапався від сміху. А потім, коли навчилася бити рукою по брязкальцях, вона просто не тямила себе від щастя ‒ шалено вимахувала ручками та відкривала ротика від задоволення.

Вони виступили з  будинку з помпезністю що личила б хіба величному монарху з наслідною принцесою трону. Йдучи вулицею, Гліб роззирався по сторонах ‒ його переповнювало почуття гордості, на кшталт того, яке почуває мати, що хоче перед усім світом похизуватися своєю дитиною.

Коляска виявилася дуже зручною і практичною. До неї в комплекті йшла величезна сумка, що вішалась на ручку, а внизу металевий кошик, куди поміщалось безліч усіляких речей. Гліб з Міланкою попрямували до супермаркету, де він купив продуктів, пральний порошок та інших необхідних у повсякденному житті дрібниць. Він встиг непогано підзаробити в Андрія. Щоправда, тепер на деякий час доведеться забути про роботу. Та якщо жити економно, грошей до кінця місяця мало вистачити. А потім прийде татова допомога та щомісячні виплати на дитину.

Після  супермаркету, Гліб вирішив піти до парку. Погода була тепла й сонячна. Він умостився на лавці й поглянув в екран телефону. Поставив собі гуляти з дитиною на свіжому повітрі не менше двох годин на день.

 Поки маля тихенько спало, Гліб мав час на роздуми. Те, що він зможе впоратись з дитиною сам, не складало жодного сумніву... але одна річ не давала йому спокою: був початок травня ‒ скоро настане пора самостійних робіт та підсумкових контрольних. Якщо пропустити останні тижні школи, його можуть не перевести до дев’ятого класу. Але навіть не це найстрашніше. Якщо через його пропуски ними знову зацікавляться соціальні служби, то матір можуть позбавити батьківських прав. Тоді Міласю і його самого можуть відправити до дитячого притулку. Він мав терміново вигадати спосіб, аби доходити в школу ці останні кілька тижнів.

Проте, щоб залишати дитину саму вдома, не могло бути й мови. Сусідів він тут знав погано. Здебільшого вони ставились до них вороже. А як іще вони могли до них ставитись, коли постійно бачили його нетверезу матір та Степана, що лаявся та буянив після залитої за комір чарчини. Та й сам Гліб особливою привітністю не вирізнявся. То ж на сусідів розраховувати не доводилось.

Хлопець почав перебирати в голові усіх своїх родичів. Татові батьки, Глібові дідусь з бабусею, були вже дуже старі та немічні, їм і самим би догляд не завадив. Бабуся по материній лінії давно померла, а дідусь пияк не згірше самого Степана. Ще Гліб мав дядька та тітку, але вони жили десь далеко в Італії. Контакти ж інших родичів вони утратили разом з маминим телефоном, якого вони зі Степаном пропили. Як не сушив собі голову Гліб, так нічого й не придумав. 

Минуло кілька днів. Гліб сидів удома з дитиною, годував її, міняв підгузки, виходив на щоденні прогулянки в парк. Він почував себе однією з тих матусь у декретній відпустці, що висипали у парках та майданчиках з колясками, як тільки на небі з'являлося сонечко.

У п'ятницю Гліб одяг сестричку в найгарніше вбрання, і вони відправились до клініки, де проходила реабілітацію їхня мати. Коляска була надто великою і громіздкою для громадського транспорту, тож Гліб вирішив скористатися спеціальним рюкзаком для немовлят «кенгуру», що він його знайшов серед інших подарунків Андрія. Напередодні, вони з Міланкою сходили до магазину, і Гліб купив продуктів, маминих улюблених йогуртів, фруктів та шоколаду. З дому він узяв кілька книг, дещо з одягу та інші речі ‒ те що могло знадобитися в клініці. 

Начепивши на себе рюкзак-кенгуру й посадивши туди сестричку, Гліб узяв у руку пакет з продуктами. В інший пакет склав дитячі речі: кілька запасних підгузків та пелюшок, дві пляшечки ‒ з сумішшю та водою, та Міласину улюблену іграшку-брязкальце. В тролейбусі на нього всі озиралися. Видовище було й справді незвичним: худий похмурий підліток в недолугому вбранні, з маленькою дитиною та ще й обвішаний пакетами. Один чоловік допоміг йому зайти до тролейбуса, підтримавши за лікоть, інший підніс його пакети, якась жінка поступилася своїм місцем.