Глава 4

Весна була в розквіті. Міські клумби буяли квітом, повітря бриніло від дзижчання бджіл та пташиного співу, а сонце так привітно й тепло посміхалося, що здавалося нема у світі ні горя, ні печалі. 

Одного дня, коли Гліб повернувся зі школи, його увагу привернула незвична тиша їхньої квартири. Він наморщив лоба і за мить зрозумів: у його вухах не дзвеніло від пронизливого вереску Міланки. Гліб поставив чайника на плиту і вперше за багато днів міг почути шипіння води, що нагрівається в ньому. Лише Степанові п'яні вигуки, приглушені зачиненими дверима розбавляли тишу. Разом з тим до нього долинали незрозумілі звуки, що скидалися на жалібне нявчання кошеняти. Хлопець підійшов до дверей маминої кімнати й зазирнув всередину. Від побаченої картини йому стало погано. Мати сиділа на ліжку і мутними очима спостерігала, як захмелілий Степан щось гнівно викрикував до немовляти, тримаючи її перед собою, та час від часу торсаючи, мов ганчір'яну ляльку.

‒ Я тобі сказав закрий пельку, диявольське поріддя! А то я сам тобі її закрию! Раз і назавжди!

При кожному струсі дитина вже навіть не плакала ‒ хрипіла, і її посиніле личко здавалося неживим.

Гліб і сам незчувся, як підлетів до Степана й вихопив з його рук Міланку. Поклавши маля на ліжко, обернувся до пияка. Здавалося – його зараз просто розірве від скипілої в жилах люті. 

Не тямлячи себе, він став лупити Степана кулаками з таким осатанінням, що той аж отетерів з несподіванки. 

– Наволоч! Виродок! Мерзота! – випльовував йому в обличчя Гліб, продовжуючи лупити кулаками по чому прийдеться. Очманілий від такого натиску пияк лиш глипав очима і задкував, аж поки не опинився за дверима квартири. 

‒ Щоб я тебе тут більше не бачив, мерзото! ‒ охрипло крикнувГліб.

Степан стояв, тупо вирячивши на Гліба мутні очі. Його одурманений алкоголем мозок ніяк не міг утямити того, що зараз сталося.

‒ Якщо ще раз тебе тут побачу – уб'ю, ‒ додав Гліб. Голос його тепер був тихий, але вираз обличчя такий, що в Степанових очах мимоволі відобразився острах. Чоловік почвалав сходами вниз, хитаючись та сиплючи лайкою та прокльонами.

Гліб повернувся до кімнати. Мати сиділа в тому ж положенн, з таким же відсутнім виразом обличчя. Хлопець повернувся до немовляти. Накричавшись, воно заснуло і лиш час від часу судомно схлипувало уві сні. Гліб, чи не вперше за увесь час, узяв дитину на руки. Вона була така маленька... легенька, мов пір'їнка. Глібу здалося, що в його руках одна з тих ляльок бейбі-борн, що ними граються на дитячих майданчиках маленькі дівчатка. 

Раптом дівчинка заворушилась і відкрила оченята. Її губки затремтіли, і вона знов наготувалась плакати. Гліб почав незграбно погойдувати її зі сторони в сторону ‒ і мала крикунка заспокоїлась. У її худому животику щось забулькало, і Гліб подумав, що маля, мабуть, голодне.

Він погодував немовля дитячою сумішшю, яку сам приготував, звіряючись зі статтею в інтернеті. Потім покупав у великій кухонній мисці, що в ній колись, за добрих часів, мама вимішувала тісто. Він спочатку подивився кілька відеороликів про те, як це правильно робити й до якої температури слід підігрівати воду.

 Міланка, відкривши ротика, з захопленням вимахувала своїми худенькими ручками й ніжками. За її коротке життя їй ще ніколи не доводилось купатись в такій великій водоймі. Вона так енергійно бовталась та хлюпалась, що скоро на кахляній підлозі ванної кімнати утворилось справжнє озеро. Не втримавшись, вперше за довгий час Гліб посміхнувся ‒ така вона була кумедна. Потім обережно дістав маля з миски й закутав в рушника.

З підгузком довелося повозитись: він ніяк не міг второпати, де в нього зад, а де перед і як правильно засунути в нього дитину. Черговий відеоролик пролив світло й на цю загадку, і скоро чисте й сите немовля мирно спало у Гліба на руках. 

Хлопець дивився на дитину з дивним невідомим йому раніше почуттям. На ці маленькі тонкі рученята, на м'яке беззахисне тільце, притиснуте до його грудей. Поряд з нею худющий Гліб здався собі кремезним і сильним. Він раптом відчув, як тремтлива ніжність розливається по його тілу, як болісно завмирає серце. Бажання захистити, оберегти це маленьке крихке створіння від жорстокого світу переповнило його до країв.

Того вечора Гліб спав на розстеленій на підлозі ковдрі. На своє ліжко він умостив маленьку сестричку. Обклав її з усіх боків ковдрами, аби вона, не дай боже, не скотилася вночі на підлогу і ще довго сидів на краєчку ліжка у важкій задумі. Того вечора він прийняв нелегке рішення і тепер думав про те, як краще втілити його у життя. Спочатку він зателефонував Андрію, своєму шефу з меблевого магазину, і мав з ним довгу серйозну розмову. Потім, вийнявши з холодильника всі пляшки з недопитою горілкою, вилив їх у раковину. І насамкінець замкнув вхідні двері зсередини та поклав ключа до кишені.

Зранку Гліб зайшов до кімнати матері. Вона щойно прокинулась і була в поганому гуморі. Її обличчя було сіре й запухле. Навіть не глянувши на сина, жінка одягла старі діряві капці, затягнула пасок халата і пошаркала до кухні. Гліб попрямував за нею і, спинившись біля дверей, мовчки спостерігав, як вона кілька хвилин тупо вдивлялася в відчинені дверцята холодильника. Не знайшовши того, що шукала, мати розгублено сіла на табуретку, мружачись від вранішнього сонячного проміння, що пробивалося крізь вицвілі фіранки. Гліб набрав у склянку води й поставив на стіл перед матір’ю. Потім сів напроти, чекаючи поки вона втамує спрагу.