Розділ 25

– Сідайте, розмова буде довгою. – сказав Кларіс, вказуючи рукою на крісла, які стояли навпроти його столу. Тим часом він повільно підійшов до місця та сів навпроти гостей, які не поспішали сідати. Ельзі не подобалося перебувати в одному приміщенні з Альфою Роксонів, проте стиснувши зуби міцніше вона поборола свої емоції та сіла.

– Я чув про трагедію біля земель Мільську, що сталася нещодавно. Прийміть мої співчуття. Це важко, мабуть. Адже, ви, пані Ельзо, тільки стали Альфою, як ця подія зненацька застала вас. – Кларіс постукував пальцями по столу вимовляючи свою промову, проте Ельзу це починало сильно дратувати.

– Опустімо цю награну ввічливість та перейдемо ближче до справи. Нам відомо хто винуватець цієї різні, Кларісе. То ж обійдімося без лицемірства. – Тео сказав це напрочуд спокійно, він сидів у сусідньому кріслі біля дружини та міцно тримав її за руку, адже відчував її настрій, як свій власний.

– Ви безпідставно звинуватили мій клан в тому, чого вони не робили. – Кларіс міцно стиснув зуби, проте намагався говорити спокійно та ввічливо, хоча на обличчі грали жовна.

– Та невже? – уїдливо запитала вовчиця пильно вдивляючись в очі Альфи. – Твій брат говорив інакше. Осмілився проявити до мене неповагу та повідомив, що ці землі викупив ваш клан та мав право там робити що заманеться. – її очі наповнювалися люттю, від чого колір її очей змінився на вовчі, проте відчувши як Тео гладить її по руці вона почала заспокоюватися й очі знову стали звичайними.

– Мій брат дуже норовистий та нестримний у своїх висловлюваннях. Він провокував, це ж очевидно. А що ви очікували від вовка, якого ви взяли в полон, замість того, щоб прийти до мене та вимагати пояснень? – Кларісу важче було стримувати свої істинні почуття, його голос трішки підвищився, проте він швидко знову взяв себе в руки. – Саме про це я й хотів поговорити. – Ельза підняла на нього погляд та піднявши голову вище сперлася на спинку крісла. – Я не бажаю війни з жодними з клану, а чутки, які наші вороги розпускають мають тривожити не лише мене. Всі говорять про мою жорстокість та все це не більше ніж брехня. – він встав із-за столу та підійшов до вікна дивлячись в даль. – Хтось прагне розсварити всі клани одне з одним, щоб ослабити нас. По одинці нас буде легше винищити. Й цей хтось мені відомий. Тому я покликав вас сюди. Нам треба відкласти всі ворожнечі та спрямувати наші сили проти спільного ворога. 

– І ми маємо тобі вірити на слово? – Тео недовірливо запитав та поглянув на Кларіса, який повернувся до нього обличчям тримаючи руки в замку за спиною.

– Я маю докази. – й махнувши рукою один з його вовків, який стояв у кімнаті вийшов та повернувшись за декілька хвилин Ельза встала з крісла не вірячи своїм очам.

– Ніко? – вона поглянула на брата, якого тримали два вовки, його руки були зв'язані за спиною.

– Ти володієш одним з наймогутніших дарів усіх кланів - даром слова. Цим даром ніхто не володів уже багато сторіч. Ти чудово знаєш, що від твого гіпнозу не може ухилитися жодний вовк, навіть Альфа, окрім Тео. Ти не можеш використати гіпноз лише на споріднену душу, тому з легкістю перевіриш чи говорю я тобі правду. Потім поглянь спогади Ніко й все зрозумієш. – він підійшов до Ельзи та зазирнув в її очі. – Я не буду опиратися тобі, мені немає чого приховувати. – вовчиця вагалася лише секунду, а потім підійшла до Кларіса ближче.

– Щоб побачити думки Альфи мені потрібно ще дещо. – вона дивилася на нього не виказуючи жодних емоцій, точніше Альфа не міг зрозуміти їх.

– Що саме? – проте Ельза нічого не відповіла, а схопивши його за руку випустила ікла в його долоню та надпила трішки його крові. Її очі засяяли двома вже звичними для неї у вовчій подобі кольорами. Вона схопила його за голову, щоб той не ворушився та зазирнула в очі.

– Буде боляче. – й щойно вона це сказала, як Кларіс крикнув від болю, а його ноги трішки підкосилися, від чого вовки, які тримали Ніко загарчали та хотіли кинутися в її бік, проте Кларіс підняв руку догори показуючи, щоб вони не втручалися.

Зіниці вовчиці блукали туди-сюди, а картинки перед очима спливали одна за одною й чим довше вона занурювалася в спогади, тим сильніше Альфа відчував біль. Та сталося ще дещо, адже в Ельзи та Кларіса з носа почала текти кров, проте вони не зупинялися й за декілька хвилин вовчиця відпустила Альфу й зробила крок назад від нього блукаючи поглядом в підлозі. Те що вона побачила не вкладалося в її голові. Вона побачила занадто багато. Мабуть, Кларіс не хотів, щоб вона побачила ще й це, проте вовчиця прагнула знати все й отримала те чого хотіла, й навіть більше.

– Клятий виродок! – вовчиця розвернулася до Ніко та наблизившись до нього з усього розмаху дала йому ляпас, від чого на його губах з'явилася кров. Та в її брата це викликало лише посмішку.

– Ти нічого не вдієш, сестричко. Ми знищимо вас всіх й твоїх виродків, яких ти носиш у своєму череві також – він розсміявся, як божевільний. Його погляд був порожній, вовчиця ніколи не бачила брата таким.

– Ти вбив нашого батька! Навіщо ти це зробив? – очі вовчиці палали від гніву, вона хотіла відповідей.

– Невже ти не уважно зазирала у спогади цього недоумка? – від глузливо вказав на Кларіса, який не звертав на його слова жодної уваги. 

Ельза зрозуміла, що більше того брата, якого вона знала не існує й піднявши його голову так, щоб він не зміг відвернути погляд вона зазирнула в його спогади. Те що вона побачила жахнуло її. Ніко вбив батька через прагнення до сили. Вона побачила ще багато чого, що її налякало й відпустивши Ніко вона зробила крок назад схопившись за свій живіт. Ніко приєднався до вивертнів - вигнанці з кланів, які були небезпечні для зграй. Вони відрізнялися від решти вовків тим, що вбивши новонароджене вовченя та випивши його кров на них находило прокляття, через що вони перетворювалися у вивертнів і їх виганяли з клану. Вони ставали сильнішими та жорстокішими й з часом втрачали свою людяність та більше не могли перетворюватися в людський облік. Вивертні харчуються кров'ю інших вовків. Проте Ніко не встиг випити кров вовченяти, він добровільно приєднався до вивертнів та напав разом з ними на Мільськ, щоб стати повноцінним вивертнем, проте не встиг. Ельза бачила в спогадах обох, що Кларіс завадив їм завершити почате. Вони вбили вовків, проте не встигли випити їхню кров, завдяки якій вони ставали сильнішими. Вовчиця читала історію про цих чудовиськ, коли була підлітком, проте батько говорив, що це вигадки, бо хотів захистити її від цих знань. В книгах писали, що прокляття вивертнів - голод, вони не могли наїстися звичайною дичиною й одного дня, один з цих виродків вбив вовка та випив його кров й відчув приплив сил, адже  з кров'ю вони забирали частину сили вбитого ними вовка. З того дня вони зрозуміли, як втамувати свій голод, проте вони втратили можливість приймати людську подобу й ставали вивертнями повністю. Тільки Ельза побачила в спогадах брата ще дещо жахливе. Вбивши батька його кров випив один з вивертнів, він перейняв частину його сили, а її батько був одним з найсильніших Альф кланів, тому той вивертень зараз дуже небезпечний, адже він міг приймати людську подобу завдяки силі її батька. Їхній шаман взявши трішки крові Ніко побачив, що Ельза носить двійню - це незвично для вовків, бо самка виношує по одному малюку за одну вагітність, яка у перевертнів триває чотири місяці. Саме це відрізняє їх від людей. Шаман сказав, що ці малюки народяться дуже могутніми, адже в них тече кров двох Альф й саме тому вони хотіли розсварити клани, щоб по одному винищити їх та перейняти силу всіх Альф зграй та вовків. Вони вважали, що вивертні стануть могутнішими й більше не потребуватимуть пити кров вовків, адже кров її дітей може розв'язати їхню проблему. Ельза злякалася до жаху, проте не показувала це своєму брату, не хотіла доставити йому такої честі. Тепер її сон не здавався невинним. Вона зрозуміла, що покарала невинного - брата Кларіса, він ні в мому не винен й це ще більше її зачепило. Адже вона була переконана, що вчинила справедливо. Проте, думка, що вона могла його вбити ще більше змусило почуватися її винною.