Розділ 24

Чорні непроглядні хмари закривали небо не даючи розгледіти зорі. Лише одна стежка в лісі виднілася в тумані, який стелився всюди. Хтось кликав Ельзу, проте звуки були не чіткі, ніби цей голос був одночасно всюди й одночасно ніде. Вона намагалася розгледіти хоча б щось у цій темряві вовчими очима та навіть через них було важко дивитися. Її тягло далі в ліс, на ці звуки. Вона не розуміла чому вона туди йшла, якась сила тягнула її. Зосередивши свій слух на голосі вона зрозуміла, що хтось зовсім поряд.

– Мамо! – в її вухах це відбило так сильно, що вона зморщилася, таке відчуття ніби хтось вдарив її по голові. Так сильно вона почула крик. Ельза не могла зрозуміти чому вона кинулася на цей поклик. Вона бігла не розбираючи дороги й зупинилася побачивши силует, обличчя розмите, не чітке та відчуття таке наче вона знає цю людину. Цей силует зник так само різко, як і з'явився. Вовчиця обернулася навколо не розуміючи що відбувається. Аж раптом позаду відчула гарчання.

– Я довго чекав на цю мить, Ельзо! – обернувшись вона відчула, як цей чоловік встромив кинджал їй в черево й опустивши очі в низ вона зрозуміла, що кров почала неспинно стікати, а дихати ставало важче. Вовчиця дивилася прямо в очі чоловіку, проте все так само обличчя було нечітким. Він почав віддалятися, а вовчиця впавши не землю намагалася витягнути ніж, проте втративши сили вона знепритомніла.

– Ні! – Ельза різко піднялася з ліжка важко дихаючи, вона стягнула з себе ковдру та поглянувши на живіт видихнула з полегшенням, проте дихання та стукіт серця все ще не стихали. Це був лише сон та від цього чомусь не ставало легше. Тривога поселилася в її серці та розумі.

– Що сталося? – в кімнату увійшов Тео, на обличчі якого виднілася неприхована стурбованість. – Ти кричала. – він підійшов ближче та присів та ліжко поруч з Ельзою.

– Пусте, просто наснилося дещо. – ледь всміхнувшись промовила вовчиця вткнувшись поглядом в ковдру.

– Ходи сюди. – Тео взяв її за плече та притиснув міцно до своїх грудей. – Не хотів тебе турбувати та у мене немає іншого виходу. Завтра ми вирушимо до клану Роксонів – гладячи Ельзу по волоссю тихо промовив вовк.

– Навіщо? – вона підняла очі та поглянула на чоловіка.

– Аби я тільки знав. – відповів Тео видихнувши повітря з грудей. – Він надіслав запрошення, хоче обговорити останні події. Можливо, буде вимагати виправити те, що сталося з його братом. – Ельза відсторонилася від вовка обпершись на узголів'я дивану.

– Нехай вимагає скільки того забажає, моє рішення буде непохитним. – вовчиця схрестила руки на грудях та відвернулася в інший бік.

– Знаю, люба. – він торкнувся її підборіддя та повернув голову до себе. – Та ми не можемо відмовитися від офіційного візиту. Я вважаю, що варто поставити всі крапки над тим що вони скоїли та залишити це в минулому заради наших зграй. Сподіваюся ти підтримаєш моє рішення. – він нахилився до Ельзи та поцілував її в куточок губ. – Я не хочу, щоб ти їхала зі мною, тим більше в такому стані. Та ти як Альфа маєш бути там й мене злить, що я не можу вплинути на це.

– Зі мною все добре. – Ельза взяла його за руку та міцно стиснула її. – Тобі не варто про це турбуватися. Сон пішов мені на користь.

– Ельзо, наша дитина на все незвичне для неї сприймає за загрозу й невідомо, як вона відреагує на твої зміни настрою, які може викликати Альфа клану Роксонів. – він поглянув на вовчицю у якої очі розширилися до великих розмірів від подиву.

– Про що ти говориш? – вона насупила брови не розуміючи, що відбувається.

– Ти вагітна, саме тому ти так поводишся останнім часом. Барі тобі не сказав? – Ельза поглянула зляканими очима на Тео та торкнулася свого живота, тепер сон, який вона побачила лише більше додав страху. Раптом цей сон віщує щось недобре? Ось що турбувало вовчицю й лякало до жаху.

– Ти можеш лишитися, якщо забажаєш. Я повідомлю, що ти недобре почуваєшся й буду представляти наші клани. – вовчиця мовчала якусь мить задумавшись над словами чоловіка.

– Ні. Я піду з тобою, я не боюся нічого доки ти зі мною. Я впораюся. – вона намагалася говорити переконливо, приховуючи тривогу, що ніяк не відступала. Можливо, це лише сон й не варто придавати цьому значення. Так Ельза заспокоїла себе й зрештою відігнала всі тривожні думки якомога далі від себе.

Вони ще довго сиділи одне з одним й вовчиця не помітила, як заснула в обіймах Тео слухаючи його спокійне серцебиття.

*********************************

– Тихіше, дівчинко. – сказав Тео відчувши гарчання дружини. Її ікла оголилися, а очі засяяли янтарним та блакитним кольорами. Вона намагалася дихати глибоко, що вгамувати свою злість, в такому стані їй було важче себе контролювати ніж зазвичай. – Впевнена, що хочеш увійти сюди? – вовк взяв її за руку та поглянув в очі й Ельза почала приймати звичну подобу, щоправда, очі, які колись були блакитними - зараз блідо-зелені. Барі пояснив причину такої зміни. Очі Тео стали як в Ельзи. Не спроста у них такий колір очей, адже змішавши янтарний - колір очей Ельзи у вовчій подобі та блакитні очі Тео - вони набули блідо-зеленого. Їхні душі поєднані, тепер вони можуть відчувати одне одного де б вони не були.

– Все гаразд. Покінчимо з цим та поїдемо додому. – вона взяла його руку і вони пішли в бік будинку, біля якого стояла зграя Роксона. Вони з вискалом поглядали на Ельзу з Тео, вовчиця відчула це й зупинилася. Вона кинула на них погляд та сильно загарчала змушуючи вовків заскавчати від страху. Тінь Ельзи, що падала на стіну була у вигляді величезного вовка. Це дивно, адже вовчиця була в людській подобі.