Розділ 2

Вовки стояли в повній готовності та чекали свою Альфу. Довго чекати не довелося, Ельза вийшла до них з повною рішучістю в очах, яку вовки відчували від неї. Вовчиця зупинилася та швидко оглянула кожного, хто стояв перед нею. 

– Зграя! – звернулася вона. – Могутність та сміливість вовків, які належать до клану Лерісонів відомі кожному вовку нашої країни! Про вашу відвагу ходять легенди! Про відданість, як ваша інші Альфи, навіть, мріяти не сміють! – вона тримала голову високо та продовжувала поглядати на перевертнів. Була повна тиша, всі затамували подих аби не пропустити жодного слова. – Я з гордістю буду зватися вашою Альфою та зроблю все аби не зганьбити вашу честь. – вона підступилася ближче. – Навіть, ціною свого життя! Та я не поведу вас воювати. – у натовпі почулися перешіптування й раптом вона почула, як знайомий голос вигукнув до неї: 

– Ти так красиво говорила, що не зганьбиш їх. – з насмішкою промовив Тео. – Здається смердить лицемірністю. – кривлячи гримасу додав він. – Я так розумію, що ти прийняла рішення, то говори.  

– Сейріо! – вигукнула Ельза, від чого її зграя почала переглядатися одне на одного. 

– Повтори, я не розчув, люба. – в очах звіра промайнув небезпечний вогник. 

– Я викликаю тебе на поєдинок Сейріо. – вовчиця пропалювала його своїм поглядом. – Чого стих? Невже твоя хоробрість тільки в словах? – від хижої посмішки Ельзи її ікла оголилися. – Відмовишся - проявиш слабкість та страх. З боягузами ніхто не веде справ, тобі це відомо. Твій клан стане вигнанцем. 

– Хочеш битися на смерть? – хмикнув Тео. – я вважав тебе мудрішою, серденько. – його сталевий голос пробив до кісток. – Я приймаю виклик. Та у мене є краща пропозиція. – він зробив декілька кроків на зустріч, проте вовки почали гарчати даючи розуміти, щоб той не смів наближатися до Ельзи. – Я не хочу тебе вбивати. Тому пропоную наступне, якщо я тебе переможу, то ти приймеш мою пропозицію на одруження та об’єднання наших кланів. Якщо переможеш ти, то я відкличу свою зграю та відступлю. – він дістав ніж та зробив невеликий надріз на долоні. – Якщо згодна, то закріпимо присягу на крові. – він простягнув до неї руку. Ельза підійшла до Тео та схопивши його ніж теж зробила надріз, після чого міцно потиснула руку. 

– Даю слово Лерісонів. – вона дивилася йому в очі показуючи всю рішучість. – Завтра о півдні чекаю тебе біля водоспаду Амаро. Не спізнюйся, ненавиджу чекати. – вовчиця розвернулася та направилася до будинку. 

– Я теж, крихітко. – він кинув їй це в спину, проте вона не звертала на його слова жодної уваги. А згодом зникла за дверима оселі.